У комплексі агротехнічних заходів, що забезпечують одержання високих сталих врожаїв плодів, важливе значення має правильна система утримання ґрунту. Тільки при постачанні плодових дерев у достатній кількості водою й елементами харчування можлива висока ефективність всіх інших агротехнічних заходів (формування крони, обрізка, боротьба зі шкідниками й хворобами).

Організоване редакцією журналу «Сад і город» обговорення питань, пов’язаних із системою утримання ґрунту, викликало жвавий обмін думками. Завдання цієї статті – підвести деякі підсумки дискусії й намітити перспективи подальшого вдосконалення системи утримання ґрунту в садах.

Насамперед, слід зазначити, що встановлювати правильну систему утримання ґрунту треба для кожної ділянки саду окремо з врахуванням породно-сортового й вікового складу насаджень, ґрунтово-кліматичних і організаційно-господарських умов колгоспу або радгоспу.

Залежно від цього можливо різне сполучення чорного пару, посіву сидератів, посіву багаторічних трав (на 1,5 – 2 роки), мульчування.

На підставі робіт наукових установ і виробництв встановлено, що багаторічне заростання травами, особливо суцільне, у більшості випадків вчиняє пригнічуючу дію на плодові дерева й слугує основною причиною низької й періодичної врожайності саду.

Оранка дернини й введення чорного пару створюють сприятливому водно-харчовому режиму ґрунту, що різко поліпшує стан плодових дерев і підвищує їхню врожайність. Тому в садах, що утримуються під багаторічним заростанням травами (а таких садів, на жаль, ще багато), першочергове завдання – оранка дернини й регулярна обробка ґрунту.

Виключенням можуть бути сади, розташовані на схилах, де є погроза змиву ґрунту й на перезволожених ділянках, де близько залягають ґрунтові води. Тут застосовують задерніння з обробкою пристовбурних кіл. Багаторічне заростання травами можливо також у насадженнях зерняткових порід, рясно забезпечених водою, за умови частого скошування трав з залишенням її на місці у вигляді мульчі й систематичного застосування азотних добрив.

Обробка чорного пару складається із зяблевої оранки, ранньовесняного боронування у два сліди й (залежно від місцевих умов) чотирьох-п’ятикратної культивації. Пристовбурні смуги обробляють плугами-лущильниками ПЛС- 5-25 або дисковою бороною СТДБ-20 на глибину до 10 – 12 см. Міжряддя зерняткових культур орють на 18 – 22 см. плугом ПС- 3-30, а кісточкових – плугом-лущильником ПЛС- 5-25 на 14 – 15 см.

У садах, де міжряддя нещодавно були під багаторічним задернінням і значна частина корінь залягає близько до поверхні, глибина оранки не повинна перевищувати 12 – 15 см.

Глибину обробки ґрунту встановлюють із урахуванням глибини розміщення верхнього ярусу корінь дерев у пристовбурній смузі й у міжряддях. Це правильно відзначають С.С. Рубін і Д.А. Горбатюк, В.П. Полікарпов, В.М. Балобін (журнал «Сад і город» № 11, г.), В.М. Землянов (№ 2, 1958 р.) і ін.

Тривале утримання ґрунту в саду під чорним паром без внесення органічних добрив зменшує зміст органічних речовин і азоту, руйнує структуру, що послабляє мікробіологічну діяльність, погіршує водний режим і харчування рослин.

Перегній ґрунту й внесених органічних добрив розкладаються неоднаково в різних умовах. Найбільш інтенсивне розкладання відбувається при зрошенні в південній зоні й на дерено-підзолистих ґрунтах у зоні достатнього зволоження. Тут після оранки шару багаторічних трав зміст органічних речовин зменшується значно швидше, ніж на чорноземах зони нестійкого зволоження, що відрізняються помірним темпом розкладання органічних речовин при утриманні ґрунту під чорним паром. На чорноземних і каштанових ґрунтах посушливих районів, де через недолік вологи інтенсивність мікробіологічної діяльності в ґрунті дуже знижена, цей процес уповільнений.

При недостатньому зволоженні, де нагромадження й збереження вологи в ґрунті мають вирішальне значення, чорний пар – основа в системі утримання ґрунту. У цих умовах нагромадження органічної речовини перевищує його руйнування при періодичному внесенні гною, компостів і в окремі, більш вологі роки, сидератів літнього й осіннього строків посіву.

Сполучення чорного пару з посівом сидератів при нормальному зволоженні може значно послабити або навіть усунути негативний вплив багаторічного чорного пару, зберігши його позитивні якості. Слід, однак, мати на увазі, що сидерати значно висушують ґрунт і при недостатньому запасі вологи їхнє перебування в саду в другій половині літа може дати негативні результати. Тому при гострому недоліку вологи треба утриматися від посіву сидератів, а при невеликому дефіциті вологи висівати сидерати через міжряддя, чергуючи із чорним паром. Установлено також, що сидерати, залишені на зиму у міжстовбурових смугах у вигляді лаштунків шириною 1 м, сприяють нагромадженню снігу й підвищенню вологості ґрунту.

Строки посіву й запашки сидератів у різних ґрунтово-кліматичних умовах залежать від характеру розподілу опадів протягом року й ступеня зволоження ґрунту у весняно-літній і осінній періоди.

Там, де перша половина вегетаційного періоду посушлива, а до кінця літа й восени вологість ґрунту підвищується, сидерати треба сіяти влітку й заорювати восени. У районах з вологою весною й порівняно посушливим летом при тривалій осені й теплій зимі їх висівають восени й заорюють навесні.

Великий інтерес представляє багаторічний досвід Таджицької досвідної станції Всесоюзного інституту рослинництва по культурі ефемерів у міжряддях саду. Осінній посів озимих злакових і бобових рослин з коротким періодом вегетації (ячменя заячого) уже в середині квітня забезпечує значний травостій, що служить мульчою. Десятилітнє застосування цієї системи в сполученні з добривом і поливом сприяло значному поліпшенню ґрунтових умов і підвищенню врожайності саду (журн. «Сад і город» № 5 1959 р., стаття О.Ф. Мізгірєвої).

В умовах достатнього зволоження (зрошувані сади південної зони, а також на дерено-підзолистих ґрунтах), де органічні речовини розкладаються швидко, а негативні сторони чорного пару проявляються раніше й різкіше, велике значення для поліпшення ґрунтових умов саду поряд із сидератами здобуває посів багаторічних трав строком на 1,5 – 2 роки.

Багаторічні трави при недоліку вологи сильно й глибоко висушують ґрунт, що погіршує ріст і плодоносіння дерев. Навіть у досвідах, де в середньому за ротацію система утримання ґрунту з посівом багаторічних трав впливає позитивно, все ж у роки перебування трав у саду відзначений негативний їхній вплив на плодові дерева. На це правильно вказує Д. Глухенький (журн. «Сад і город» № 10, 1959 р.), відзначаючи, що в південній частині лісостепової зони УРСР при відсутності зрошення не можна рекомендувати посів багаторічних трав.

При встановленні системи утримання ґрунту в саду треба виходити з того, що жоден елемент її навіть тимчасово не повинен негативно впливати на плодові рослини. Тому висівати багаторічні трави треба тільки в умовах достатньої забезпеченості водою й те через міжряддя, по вдобреному чорному парі. Строк виростання трав треба обмежити до півтора (при літньому посіві) або двох років (при весняному посіві). Це положення підтверджене багаторічними досвідами П.М. Качарава (журн. «Сад і город» № 11, 1958).

У садах зерняткових порід, забезпечених водою, становить інтерес дернова система утримання ґрунту. Багаторічні трави, природні або посіяні на всій площі, протягом вегетаційного періоду багаторазово низько скошують. Коли травостій досягне висоти 8-10 см., зелену масу залишають на місці у вигляді мульчі. Поверхнево вносять підвищені норми мінеральних добрив, переважно азотні. Таку систему утримання ґрунту застосовують у США й у Західній Європі в садах з рясним і природним або штучним зволоженням. Аналогічну систему – заростання травами багаторічними злаковими травами пропонує для зрошуваних садів півдня УРСР Д.П. Семаш (журнал «Сад і город» № 10, 1959 р.).

Утримання міжрядь з засіванням сумішшю люцерни й овсяниці лугової рекомендує для зрошуваних садів УРСР В.В. Ковальов (журнал «Сад і город» № 2, 1959 р.).

Систему утримання ґрунту у вигляді суцільного багаторічного задернения в різних варіантах із залишенням трави на місці слід серйозно вивчити в зрошуваних садах, повністю забезпечених водою.

У дискусії були порушені також питання обробки ґрунту. Треба визнати, що існуюча система обробки ґрунту в садах при утриманні чорного пару не може вважатися цілком задовільною. Вона поліпшує умови харчування рослин за рахунок посиленого розкладання органічних речовин ґрунту й через кілька років призводить до помітного зменшення в ґрунті змісту гумусу й азоту, руйнування структури й погіршенню водного режиму.

Посів сидератів і багаторічних трав усуває ці несприятливі наслідки чорного пару, але не виправляє його недоліки. Тим часом співвідношення між руйнуванням органічної речовини і його утворенням треба регулювати не тільки внесенням органічних добрив (гною, компосту, зеленого добрива, періодичним посівом багаторічних трав), але й такою системою обробки ґрунту, при якій би ґрунтовий перегній помірковано розкладався й поповнювався за рахунок опадаючих листів плодових дерев, що відмирають дрібних корінців і внесення невеликих норм органічних добрив.

Розробка такої системи обробки ґрунту, при якій не треба вносити велику кількість гною, сіяти сидерати й багаторічні трави для усунення недоліків чорного пару, – одне з найважливіших завдань агротехніки саду. Мова йде про можливість заміни оранки розпушуванням, про скорочення кількості літніх культивацій шляхом застосування хімічної боротьби з бур’янами, про встановлення ефективності глибокої смугової обробки ґрунту (розпушуванням або оранкою) у середині міжрядь (по периферії кореневої системи дерев).

Гвіздівці – село в садах

Слід зазначити, що заміна оранки розпушуванням, вочевидь, можлива, насамперед, на порівняно пухких ґрунтах легкого механічного складу. Тут треба уникати зайвих розпушувань, тому що це сприяє швидкому розкладанню органічних речовин, яких мало.

Щодо цього дані, наведені в статтях А.А. Баздирєва й Д.П. Сємаш про застосування на легких ґрунтах півдня УРСР у зрошуваних садах розпушування замість оранки, заслуговують на увагу. Для використання цього способу у великому масштабі необхідні широкі дослідження з виробничою перевіркою в різних зонах плодівництва.

Дворічні дані нашого досвіду в Науково-дослідному інституті садівництва ім’я І.В. Мічуріна (1955-1956) в умовах важкосуглинистого вилуженого чорнозему (приблизно – як у Гвіздівцях – прим. адм. сайту) показали, що при заміні оранки дискуванням створюються сприятливі умови для дружного проростання насінь бур’янистих трав, у той час як при оранці плугом з передплужником насіння бур’янів зашпаровуються на більшу глибину й сходять поступово. Заміна оранки дискуванням призвела також до істотного збільшення кількості дрібних корінь в орному шарі ґрунту вже в перший рік досвіду. Це забезпечує краще використання деревами добрив, а також вологи літніх дощів.

Але, з іншого боку, поверхневі коріння страждають у посушливе літо й безсніжну морозну зиму. Крім того, значно ушкоджуються коріння при оранці ґрунту один раз у три-чотири роки й при нарізці борозен в умовах зрошення.

Заслуговують серйозного наукового пророблення у виробництві різних плодових зон заходи щодо глибокого смугового розпушування або оранки ґрунту в середині міжрядь із одночасним внесенням добрив.

гвіздовецькі сади взимку

На закінчення необхідно відзначити, що розроблені науковими установами системи утримання ґрунту, диференційовані стосовно до умов різних зон плодівництва, незважаючи на їхні окремі недоліки, при правильному застосуванні сприяють одержанню високих сталих врожаїв плодів на великих площах. Про це свідчать досвід передових колгоспів і радгоспів – учасників 5 Виставки досягнень народного господарства, а також повідомлення агрономів К. Каштана й Г.І. Жукова про свій виробничий досвід! (журнал «Сад і город» №№ 1 і 10, 1959 р.).

Поряд з подальшим поліпшенням системи утримання ґрунту необхідно широко й правильно застосовувати заходи щодо утримання ґрунту в садах, дотримуючи принципів їх диференціації з врахуванням місцевих умов.

Н.Д. СПІВАКОВСЬКИЙ, Доктор сільськогосподарських   наук

Ежемесячный научно-производственный журнал Министерства сельского хозяйства СССР «Садоводство», 1960, № 2, стр. 18 – 20.

Переклад на українську мову – сайт «Гвіздівці».

Дякуємо за виставлений журнал інтернет-портал «Journal-club. Старі журнали».

_______________________________________________

Примітка:

СПИВАКОВСКИЙ Наум Давидович (1903 – ?) – Доктор сільськогосподарських наук (1954), професор (1956), лауреат Сталінської премії (1951).

Закінчив Московську сільськогосподарську Академію ім. К.А.Тімірязєва. Працював на Кримській плодово-ягідній досвідченій станції, в 1936-1956 р.р. – завідувач лабораторією агрохімії й відділення агротехніки ВНДІС ім. І.В. Мічуріна в м. Мічурінську Тамбовської області. Поряд з дослідницькою роботою в 1948-1951 р.р. читав курс агрохімії в Плодоовочевому інституті ім. І.В.Мічуріна.

В 1956-1959 р.р. – завідувач кафедрою плодівництва в Кримському сільськогосподарському інституті. Декан факультету плодоовочівництва й виноградарства (1958 р.). Наукові розробки пов’язані з питаннями добрив для плодових і ягідних культур. Автор монографії “Добрива плодових і ягідних культур” (2 видання: 1951 і 1962 р.г.). Брав участь у написанні книги “Агротехніка плодових і ягідних культур” (1959р.). У Кримському сільськогосподарському інституті їм створена школа з розробки системи мінерального харчування плодових рослин і вивчення сольової стійкості зерняткових і кісточкових порід з метою освоєння під їхню культуру кримського Присивашшя.

У наступні роки – науковий співробітник-консультант Всесоюзного НДІ добрив і агроґрунтознавства.

Автор 117 наукових праць по садівництву, добриву плодових рослин, у тому числі переведених на іноземні мови. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, медаллю “За доблесну працю в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р.”, медалями ВДНГ СРСР.

Источник http://gvizdivtsi.org.ua