Росте вона в основному у посушливих саванах Африки, має товстелезний і височезний дуплястий стовбур, квітне лише одну ніч на рік і дає плоди з кислим лимонним смаком.

ЦЕ БАОБАБ. Його «візитівкою» є товстелезний стовбур, який нерідко в діаметрі сягає 10-15 метрів, а заввишки може зрівнятися з семиповерховим будинком… Мабуть, прочитавши ці рядки, дехто зауважить: яка ж це трава, якщо така здоровенна, ще й зі стовбуром та розпростертими від нього гілками?

Ось що «Соняшник» вичитав у книжці «Звичайна-незвичайна адансонія». «Адансонія» — наукове ім’я баобаба. Так його названо на честь французького ботаніка Мішеля Адансона, який у XVIII столітті першим описав цю рослину. Виявляється, баобаб — родич алое і кактусів. Попри тверду і блискучу кору його тканини дуже пористі і м’які. В сезон дощів вони, мов губка, вбирають вологу і наливаються нею до найменшого листочка. Вологі стовбури легко вражаються різними грибками, від чого стають порожнисті. У тих велетенських дуплах місцеві жителі облаштовують тимчасові житла та комори і навіть резервуари для зберігання води.

Саме в посуху, коли тропічний степ перетворюється на пустелю, баобаб істотно худне і скидає листя. У такому стані ця рослина-«дерево» нерідко має досить химерний вигляд. Її покручені вузлуваті гілки збоку скидаються на коріння, що проростає в небо. Ось чому про баобаб кажуть, що він росте «догори корінням». До речі, вмирає баобаб також не так, як інші рослини. Він не всихає, а ніби розсипається і, поступово осідаючи, залишає після себе на поверхні лише купу волокна.

І все ж ці рослини надзвичайно живучі. Приміром, якщо кору баобаба спалити або здерти, він швидко її відновить. Чіпляються за життя і повалені «травинки», швидко розвиваючи нові корені. Тож не дивно, що живуть вони часом по кілька тисяч років.

Утім, мало хто бачив, як баобаб цвіте. А він таки цвіте! Раз на рік (саме в розпал посухи) на його безлистих гілках з’являються кулясті квіткові бруньки, які звисають на довгих квітконіжках. Однієї ночі вони розпукуються і гілля рясно вкривають величезні — до 20 сантиметрів у діаметрі — білі квіти. Вражаюче видовище! Проте квіти огидно пахнуть — тухлим м’ясом. Та кажанам і комашні такі запахи дуже до смаку. Бо хто б іще запилював такий баобаб?

Та триває цей нектарний бенкет лише до світанку. Після чого квіти в’януть і опадають. А через якийсь час на їхньому місці з’являються плоди, схожі на диню. Вони містять багато дрібних чорних насінин, украплених у білу кислувату м’якоть. Її смак приваблює мавп та лемурів (тварин, схожих на мавп), які обривають їх, вистеляючи ними простір довкола баобаба. Там плоди потрапляють під ноги теж ласих носорогів, бородавочників, антилоп, і ті вже найбільше сприяють розповсюдженню насіння саваною. До речі, слугують баобаби і слонам. У посуху спраглі чотириногі велетні нерідко цілими стадами накидаються на ці рослини: завалюють їх, розтоптують-подрібнюють, а затим з’їдають дощенту. При цьому ніжну і соковиту серцевину залишають слоненятам…

В африканських казках баобаб часто є такою собі «скатертиною-самобранкою». Бо він таки багато дає людині. Так, із його кори одержують грубе і міцне волокно, яке йде на виготовлення риболовних сіток, мішків, сідел, паперу, одягу тощо. Його листя відварюють і їдять. Плоди баобаба можуть замінювати фрукти. З них готують газований напій, подібний до нашого лимонаду… Ось чому місцеві жителі так шанують баобаб, який до того ж учені називають ще й патріархом рослинного світу. Адже ці рослини з’явилися на планеті Земля дуже давно. Кажуть, були вони тоді значно більші — заввишки з сучасні хмарочоси. Ось така вона, ця трава.

Источник http://www.silskivisti.kiev.ua