Місце в сівозміні, підготовка грунту і сівба.Основою одержання високих урожаїв кормових буряків є правильне розміщення їх в сівозміні. Кормові буряки вирощують в польових, кормових і овочевих сівозмінах. Кращими попередниками для кормових буряків є озимі, бобові, силосні культури і картопля. Високі і сталі врожаї цієї культури одержують лише при достатньому забезпеченні грунту поживними речовинами. Дози добрив під коренеплоди визначають залежно від типу грунту і кількості органічних добрив, внесених під попередник. На чорноземах, сірих і темно-сірих ґрунтах під кормові коренеплоди необхідно вносити 30-40 т/га гною. Строки внесення добрив наступні: повну дозу органічних і 1/2 чи 2/3 мінеральних під зяблеву оранку, а решту при сівбі і підживленні.

Правильний обробіток грунту одночасно із системою удоб­рення в сівозміні – умова одержання високих урожаїв кормових буряків. Система основного обробітку грунту залежить від по­передника і забур’яненості полів. Після просапних культур, які пізно звільняють поле, грунт зразу орють. Якщо попередники стернові, тоді проводять одне-два лущення дисковими лущиль­никами, а тоді оранку на зяб. Після кукурудзи грунт двохразово обробляють дисковими боронами. Зяблеву оранку проводять через 12-15 днів після лущення стерні на глибину 25-30 см, а на ґрунтах з неглибоким орним шаром – на повну його глибину. В західній частині Лісостепу ефективним способом основного об­робітку грунту є напівпаровий. Дискування стерні при цьому проводять на глибину 6-7 см, оранку на 28-30 см, обробіток зябу дисковими знаряддями на 7-9 см, культивацію на 10-12 см.

Весняний обробіток грунту включає шлейфування, борону­вання і культивацію. На чистих легких ґрунтах достатньо однієї культивації на глибину 6-8 см з одночасним боронуванням важ­кими або середніми боронами, а на ущільнених важких і забурялених ґрунтах культивацію проводять в два сліди на 4-5 см, а потім на 6-8 см. Після культивації грунт прикочують з метою підняття ґрунтової вологи і створення умов для загортання на­сіння на однакову глибину. При передпосівному обробітку вно­сять гербіциди. Норми висіву насіння встановлюють залежно від їх схожості, способу сівби, підготовки і вологості грунту. Кормові буряки висівають з шириною міжрядь 45 см на глибину 4-5 см. Висівають кормові буряки, коли грунт на глибині 5-10 см прогріється до 6-8°С, використовуючи сівалки ССТ-12Б.

Догляд за посівами. При утворенні ґрунтової кірки до появи сходів її знищують легкими посівними боронами або ротацій­ною мотикою. На четвертий-шостий день після сівби посіви бо­ронують легкими або середніми боронами поперек рядків або по діагоналі. З метою створення добрих умов для рослин і знищен­ня бур’янів грунт обробляють в міжряддях. Перше розпушування проводять через 3-5 днів після появи сходів на глибину 3-5 см, друге – через 10-15 днів після першого на 8-10 см, наступні – че­рез 10-15 днів одне після другого, до змикання рядків, на 6-8 см з одночасним підживленням і хімічним захистом рослин. Одним з важливих етапів у вирощуванні коренеплодів є формування густоти сходів – механізоване букетування (УСМК-5,4П) з наступним розбиранням букетів вручну. Розбирання букетів про­водять на наступний день після букетування, а через декілька днів проводять перевірку і прополювання від бур’янів.

Збирання врожаю. Збирати кормові буряки необхідно в період повної стиглості, коли в коренях нагромадиться мак­симальна кількість поживних речовин. Зовнішніми ознаками стиглості коренеплодів є пожовтіння нижніх листків. Такий стан в умовах зон Лісостепу і Полісся наступає в кінці вересня – початку жовтня.

Збирання кормових буряків в основному проводять вручну. Поряд з цим можна їх збирати і роздільним механізованим спо­собом, використовуючи гичкозбиральні машини КИР-1,5Б, БМ-6А і комбайни КС-6А, РКС-6. Зберігають кормові буряки в на­земних і напівназемних буртах поблизу тваринницьких ферм.

4.2 ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ ПРИ ВИРОЩУВАННІ КУКУРУДЗИ НА СИЛОС

Місце в сівозміні, підготовка грунту і сівба. В лісостеповій зоні кращими попередниками кукурудзи є озимі колосові, зер­нобобові, цукрові і кормові буряки, а в поліській зоні – люпин, картопля. На торфових ґрунтах кукурудзу висівають після ко­ренеплодів і вико-вівсяних сумішок. Після неудобрених попе­редників під кукурудзу необхідно вносити 30-40 т/га гною або торфо-гноєвих компостів. Якщо попередники удобрювались, тоді дозу органічних добрив можна зменшити вдвоє. Органічні добрива вносять під зяб, а перепрілий гній (перегній) можна і під весняну культивацію. Досить ефективним є внесення разом з ор­ганічними і мінеральних добрив.

Спосіб і глибину основного обробітку грунту під кукурудзу вибирають з врахуванням попередників, типу ґрунтів, потуж­ності гумусного горизонту і забур’яненості полів. Після озимих колосових та інших стернових попередників проводять лущен­ня і оранку на зяб. На полях, забур’янених коренепаросткови­ми бур’янами застосовують поліпшений зяблевий обробіток, що включає післязбиральне лущення дисковими лущильни­ками на глибину 5-6 см, повторне (через 10-12 днів) лущення лемішними лущильниками на глибину 10-12 см в агрегаті з бо­ронами або кільчасто-шпоровими котками, культивацію з бо­ронуванням у міру проростання бур’янів і пізню зяблеву оран­ку на глибину 25-28 см. Після просапних культур проводять глибоку зяблеву оранку.

Особливості передпосівного весняного обробітку грунту під кукурудзу визначаються грунтово-кліматичними умовами, а та­кож залежать від того, які роботи на полі були виконані восени. Найчастіше цей обробіток складається з таких робіт: закриття вологи боронами, культивація грунту на глибину 14-16 см з од­ночасним боронуванням, передпосівна культивація на глибину загортання насіння з одночасним боронуванням. Найкраще пе­редпосівну підготовку грунту проводити комбінованим агрега­том РВК-3,6, РВК-5,4.

Сівбу кукурудзи розпочинають, коли середньодобова температура грунту на глибині загортання насіння встановиться 10-12°С. Глибина загортання насіння 6-8 см. Для сівби використовують сівалки СУПН-8. Сіють кукурудзу квадратно-гніздовим або пунктирним способом. Ширина міжрядь і відстань між рослинами в рядку при квадратно-гніздовому способі складає 70 см, а при пунктирному способі ширина міжрядь – 70 см, а в рядку розміщують 7-8 схожих насінин на один погонний метр.

Силос кукурудзи має високу поживність, але містить недостатньо білка. З метою поліпшення якості силосу кукурудзу висівають разом з бобовими культурами, багатими на білок (буркун білий, горох, соя, кормові боби, люпин).

Догляд за посівами включає: одно-дворазове боронування поля до появи сходів; одно-дворазове боронування сходів; про­ривку рослин (при квадратно-гніздовому посіві); розпушування міжрядь з одночасним знищенням бур’янів в рядках чи гніздах і внесення засобів захисту рослин, а також мінеральних добрив. Основна вимога до боронування – якнайповніше знищити схо­ди та проростки бур’янів, не допускаючи значного пошкоджен­ня та присипання сходів кукурудзи. Боронувати розпочинають, коли сходи бур’янів тільки з’явилися на поверхні грунту і мають 1-2 листочки або лише підходять до поверхні (так звана фаза білої ниточки). Розпушування міжрядь проводять, коли рослини кукурудзи мають 4-5 листочків. Перший міжрядний обробіток проводять на глибину 10-12 см, а при наступних глибину розпу­шування поступово зменшують до 5-6 см. Розпушування прово­дять з інтервалом 8-10 днів. Одночасно з першими міжрядними обробітками посіви підживлюють мінеральними добривами, а також застосовують систему захисту від бур’янів, шкідників і хворіб рослин. Для боронування застосовують борони БЗСС-1,0, ЗБП-0,6, а для міжрядного обробітку грунту культиватор-рослинопідживлювач КРН-5,6, для внесення отрутохімікатів ОППІ-15, ПОМ-630.

Збирання кукурудзи на силос. Найкращим строком збиран­ня кукурудзи на силос є період молочно-воскової стиглості. Для силосування листостеблову масу подрібнюють на частки 2-3 см. Подрібнену масу закладають в силосні споруди – траншеї і добре ущільнюють. Після цього кукурудзяну масу старанно укрива­ють, щоб уникнути доступу повітря і псування силосу.

Машини, що застосовуються на збиранні і закладанні ку­курудзи на силос повинні забезпечити якісне збирання. Висота зрізу стебел має бути 10-12 см. Основною машиною є причіпний силосозбиральний комбайн КСС-2,6. Комбайн скошує стебла, подрібнює їх і вивантажує подрібнену масу в кузов транспорт­них засобів, що рухаються поряд.

Поле перед збиранням розбивають на загінки, площа кожної з яких забезпечувала б дво- чи триденний виробіток комбай­на. Довжина загінки повинна збігатися з напрямком останньої культивації. Між загінками роблять прокоси шириною 6-7 м. Комбайн може працювати як гоновим способом (з холостими поворотами в кінці гону), так і вкругову. В останньому випадку кути загінок обкошують. На кінцях загінок обкошують поворот­ні смуги шириною 20 м для тонового способу руху і 5-6 м при роботі вкругову.

Подрібнену масу відвозять до силосної траншеї, заглибленої в землю, або наземної, виготовленої із залізобетонних плит, і вивантажують. В траншеї масу розрівнюють бульдозером і безперервно ущільнюють гусеницями трактора з лопатою (ДТ-75М + Д-535).

4.3 ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ ПРИ ВИРОЩУВАННІ БАГАТОРІЧНИХ ТРАВ (КОНЮШИНИ ЧЕРВОНОЇ)

Серед кормових культур в західних районах України важли­ве значення мають багаторічні трави (конюшина червона, люцер­на, еспарцет). Багаторічні трави розміщують в польових і кормо­вих сівозмінах після кукурудзи, цукрових буряків, а також після озимих колосових культур. Багаторічні трави є добрими попере­дниками озимих і технічних культур.

Основний обробіток грунту залежить від попередника. Піс­ля збирання стернових попередників проводять одно-, дворазове лущення стерні дисковими і лемішними лущильниками, оранку або обробіток плоскорізами на глибину 25-27 см, а на полях з не­глибоким гумусовим горизонтом орють на всю глибину, але не мілкіше як на 20-22 см.

Конюшина погано переносить часте повторне вирощування, тому в сівозміні на одному полі її необхідно вирощувати через 5-6 років. Передпосівний обробіток грунту проводять в залежності від покривної культури. Конюшину червону в польових сівозмі­нах сіють ранньою весною під покрив ячменю, вівса, ярої пше­ниці, а також під покрив озимих культур. В кормових сівозмінах конюшину підсівають під покрив тих самих культур або під вико-горохово-вівсяні сумішки на зелений корм. При сівбі під покрив ранніх ярих вологу закривають середніми боронами, а перед сів­бою грунт культивують. При підсіві під озимі культури грунт на­весні лише боронують. Перед сівбою грунт коткують. При утво­ренні ґрунтової кірки в перші два-три дні після сівби її знищують райборінками, а пізніше – кільчасто-зубчастими котками.

Конюшину висівають і в сумішці із злаковими багаторічними травами. Конюшину і конюшинно-злакові сумішки краще сіяти зерно-трав’яними сівалками. Під ярі культури краще сіяти зерно-трав’яними сівалками одночасно з висівом покривної культу­ри. Під озимі конюшину підсівають ранньою весною дисковими сівалками поперек посіву покривної культури. З метою стиму­лювання розвитку бульбочкових бактерій в день сівби насіння конюшини обробляють нітрагіном.

Доброму розвитку рослин, утворенню великої кількості зи­муючих паростків сприяє своєчасне збирання покривної куль­тури. Покривні зернові краще збирати однофазним способом з подрібненням і вивезенням соломи на край поля. При двофаз­ному способі валки повинні лежати не більше 3-4 днів, тому що травостій конюшини під ним випадає або сильно зріджується. Покривну культуру скошують на висоті 10-12 см, що сприяє за­триманню снігу та добрій перезимівлі рослин.

Навесні посіви боронують, післяжнивні рештки збирають, вивозять з поля і спалюють. Восени конюшину підживлюють фосфорно-калійними добривами. Ранньовесняний обробіток грунту проводять зубовими або голчастими боронами. Після збирання чергового укосу посіви боронують.

Найбільший збір перетравного протеїну одержують у фазі – початок цвітіння. При скошуванні конюшинно-злакових сумішок більший вихід протеїну буває у фазі бутонації коню­шини, початок колосіння злаків. На сіно конюшину збирають на початку цвітіння, а конюшинно-злакові сумішки на почат­ку колосіння злаків. На сінаж і силос травостій скошують у фазі повного цвітіння конюшини та колосіння злаків. Для збирання використовують косарку КСК-100, КПС-5,2, граблі ГПП-6, ГВК-6, плющилку маси ПТП-2, машину для тюкуван­ня сіна ПС-1,5.

4.4. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ ПРИ ВИРОЩУВАННІ ОДНОРІЧНИХ ТРАВ

Серед однорічних трав важливе місце займають такі куль­тури як вика яра і озима, горох, кормовий люпин, озимий ріпак, озимі зернові на зелений корм, кукурудза на зелений корм. У практиці виробництва дуже рідко використовують чисті посі­ви цих культур. Висівання сумішок однорічних трав дає мож­ливість не тільки збалансовувати корми за перетравним протеї­ном, але і збільшити вихід кормів з одного гектара. Ці ж культури можна використовувати і як пожнивні і поукісні. Звідси, органі­заційно-технологічні особливості вирощування цих культур аналогічні розглянутим раніше, але відмінність в дещо нижчих вимогах до всіх параметрів.

Вика яра. Вику яру для кормових потреб висівають як в польо­вих, так і в кормових сівозмінах переважно з вівсом або в суміші горох-овес-вика. Для використання в зеленому конвеєрі вико-вівсяні сумішки висівають в декілька строків, розпочинаючи разом з посі­вом ранніх ярих зернових. Збирають на зелений корм викосуміш, розпочинаючи з фази бутонізації і закінчуючи повним цвітінням вики, а на сіно в період цвітіння і початку плодоношення.

Вика озима. Цю культуру вирощують на зелений корм пере­важно з озимим житом і озимою пшеницею.

Горох. Ця культура є високобілковою. На кормові цілі горох ви­рощують в суміші з вівсом, ячменем, суданською травою, кукуруд­зою, люпином. На зелений корм горох в чистому виді вирощувати важко, адже ця культура дуже схильна до вилягання. В зеленому конвеєрі горох висівають в декілька строків. Враховуючи швидкі темпи наростання зеленої маси гороху і його високу холодостій­кість, суміші гороху з вівсом широко використовують в післяж­нивних посівах. При вирощуванні гороху на зелений корм, вики та їх сумішок необхідно, крім фосфорно-калійних добрив, вносити азотні добрива, що значно збільшує урожай зеленої маси.

Люпин кормовий. На бідних пісчаних ґрунтах Полісся на зе­лений корм широко використовують люпин жовтий. Скошують його у фазі цвітіння.

Озимий ріпак. Зелену масу озимого ріпаку можна викорис­товувати на 10-15 днів раніше, ніж озимого жита. Сіють ріпак в чистому виді або в суміші з озимим житом. Скошують зелену масу весною перед цвітінням.

Озимі на зелений корм. На зелений корм широко використо­вують озиме жито і пшеницю. З метою підвищення урожайності і збільшення виходу перетравного протеїну необхідно викорис­товувати сумісні посіви озимого жита і пшениці з озимою викою. Збирання на зелену масу закінчують до колосіння злаків.

Кукурудза на зелений корм. При вирощуванні кукурудзи на зелений корм густоту посівів збільшують в 2-2,5 рази порівняно з густотою посівів на силос. Висівають кукурудзу в чистих посі­вах або суміші із соєю, кормовим люпином, викою або горохом, соняшником. Збирають на зелену масу в період викидання во­лоті до молочної або молочно-воскової стиглості.

Источник http://credobooks.com