Сидерати. Відновлення родючості земель

 

Просапна система землеробства через недбайливе ставлення до землі та інтенсивну оранку, спричиняла в різних районах посуху чи затоплювання посівів, суховії чи перезволоження значних територій, призводила до ерозії та позбавлення родючості ґрунтів.

Шлях до відновлення родючості ґрунтів – відмова від полицевої оранки та забезпечення поверхневих шарів виснаженого ґрунту свіжою органічною речовиною за рахунок гною, багаторічних трав та зелених (сидеральних) добрив, які виробляють з ярих швидкорослих рослин з коротким вегетаційним періодом: гірчиці білої, редьки олійної, ріпаку, суріпиці, гречки, пелюшки та інших.

Перелічені культури післяжнивної сівби є головним резервом відтворення родючості ґрунту, бо виробництво гною та багаторічних трав, у зв’язку із занепадом тваринництва, скоротилося.

Вегетаційний період (коли температура перевищує 5°С) в Україні триває здебільшого до кінця жовтня – початку листопада. Тому для сидерації треба обирати такі культури, які, посіяні в липні – на початку серпня, могли б припинити цвітіння до закінчення вегетації, бо в цей період розвитку вони нарощують найбільше органічної маси, яка повільніше розкладається в ґрунті та менше вимивається з нього дощовою водою.

Найкоротший період вегетації –50–55 днів – мають суріпиця яра та гірчиця біла. У інших зазначених вище культур він становить 65-75 днів.

На Поліссі та в Лісостепу можна використовувати сидерати під озиму пшеницю, яку розміщують після вико-вівсяної сумішки, ранньої картоплі та інших культур, зібраних у травні – на початку червня.

Як правило, після звільнення ґрунту від таких попередників площа до висівання озимини перебуває в паровому стані. Орють її в червні-липні, не застосовуючи після оранки поверхневих розпушувань. За таких умов ґрунт пересихає, стає розплідником бур’янів та шкідників.

Щоб відчутно поліпшити умови для озимих, такий пар слід замінити на сидеральний. Для цього після збирання попередників та дискового обробітку ґрунту доцільно висівати швидкорослі сидерати. Це гарантує формування високого врожаю сидеральної маси, особливо при застосуванні азотних добрив в дозах 60–90 кг/га. Придатними для цієї мети культурами є суріпиця яра (10 кг/га), гірчиця біла (15 кг/га) з додаванням до кожної по 15–20 кг/га насіння гречки. Їхня зелена маса, загорнута дисками в ґрунт, восени руйнується повільно, але достатньо, аби продукти руйнування поліпшили водні, поживні, теплові властивості ґрунту та його аерацію. Останнє є надзвичайно важливим для озимини на оглеєних ґрунтах, бо поліпшення аерації підвищує водопроникність ґрунту та його зволоження. А це перешкоджає утворенню льодової кірки – небезпечного чинника впливу на озимину. Ті самі чинники прискорюють весняне розмерзання ґрунту, запобігають водній ерозії, створюють оптимальний поживний режим для рослин, що прискорює достигання останніх та підвищує врожай.  

Названі сидерати (суріпиця, гірчиця, гречка) є медоносними рослинами, тому, крім відновлення родючості ґрунтів, вони суттєво збагачують кормову базу бджільництва.

Найскладніші умови для сидератів складаються за їх вирощування в післяжнивний період (липень-серпень), який характеризується найбільшим дефіцитом вологи. Аби не допустити повного випаровування води з ґрунту, треба разом зі збиранням озимини, і, як виняток, – через один день після збирання, застосувати дискування на 5–6 см, боронування та прикотковування поверхні кільчастими котками. Такий обробіток руйнує капіляри між верхнім обробленим і нижніми необробленими більш зволоженими шарами (з яких вода піднімається по капілярах вгору), що припиняє її випаровування та сприяє поступовому зволоженню верхнього шару.

Культурами для післяжнивної сидерації є: суріпиця яра (10 кг/га), гірчиця біла (12–15), ріпак ярий (12–15), редька олійна (15–17) або їхні сумішки з вівсом (80–90) та горохом-пелюшкою (70–80 кг/га).

За умов великої посухи, коли не вдається висіяти ярі сидерати в першій декаді серпня, можна, замість них, висівати в третій декаді серпня озимі швидкорослі сидерати – суріпицю та ріпак. Цей строк сівби для них є оптимальним. Численні спостереження показали, що за таких строків сівби врожай зеленої маси суріпиці в Лісостепу наприкінці жовтня становить 150–200 ц/га; ріпаку – 90–140 ц/га. За осіннього загортання зеленої маси в ґрунт ці культури можуть бути сидератами під ярі зернові та цукрові буряки. У середині квітня наступного року вони нарощують зеленої маси, відповідно, по 130 і 90 ц/га і можуть бути використані як сидерати під кукурудзу та картоплю, а наприкінці квітня – по 380 і 400 ц/га – для виготовлення раннього силосу або як сидерати під гречку, просо, середньостиглі овочі, культури зеленого конвеєра, після яких вчасно вдається провести сівбу озимих (15–20 вересня). Сидерати післяжнивної сівби загортають у ґрунт одним проходом дисків (жовтень-листопад); за високого та густого травостою (урожай понад 350 ц/га) – двома проходами, а передпосівний обробіток ґрунту під наступні ранні ярі культури складається з боронування (яке вирівнює поверхню) та коткування. Завдяки цьому створюються умови для проведення ранньої та надранньої сівби ярих ранніх культур.

Поверхня ґрунту після осіннього дискового загортання зеленої маси стає шорсткою. На ній добре затримується сніг. Висота снігового покриву щозими завжди дорівнює висоті рослин (90–110 см). Наведений спосіб снігозатримання є ефективним прийомом поповнення запасів вологи в ґрунті.