У розвинутих країнах користується популярністю пресування сіна. І переваг у цієї технології чимало - пресоване сіно за об’ємом у 1,5-2,0 рази компактніше, ніж розсипне, менший рівень затрат праці (приблизно на 15-18%) та палива (в межах 10-40%), можна повністю механізувати технологічний процес тощо. Наприклад, в США у пресованому вигляді зберігають 80-90%, у Великій Британії і Франції - понад 90%. В Україні ця цифра зовсім незначна. У великих господарствах також заготовляють подрібнене сіно. Під час його заготівлі, траву скошують з одночасним плющенням у валки, де вона пров’ялюється до вологості 35-40%. Потім валки підбирають, масу подрібнюють на частки розміром 8-12 см, транспортують і закладають у сховище, де вона просушується за допомогою спеціальних вентиляторів. Обсяги щорічної заготівлі сіна в Україні донедавна становили 8-10 млн. т за технологічної потреби близько 17 млн. т, тобто потребу в сіні задовольняли лише на 50-60%. До того ж, у загальній кількості заготовленого сіна близько половини його не відповідало вимогам якості. Для якісного сіна дуже важливо вибрати хорошу траву. Найкращою фахівці вважають

З осені на поля виганяли худобу, щоб не тільки паслась, а й удобрювала землю. Тому за доброї погоди трави виростали розкішні. Косили господарі потрохи. Годину - дві косять, потім відпочивають у затінку, очікуючи, поки покос просохне. Лихо було тим з них, які накошували багато, а погода була несприятливою для сушіння.

Отож сінокоси припадають найчастіше на Апостольський піст Петра й Павла. Тому частенько, попри строгі заборони, піст порушується, бо ж не можна цілісінький день махати косою на заправленій олією старій картоплі.

А косовиця – справа не з легких. Трави в покосі різні. Листкуваті й стеблуваті стинають косою з твердої сталі, а, наприклад, кущуваті полонинські біловусники — найкраще «м’якою». Важко косити «нежар» — минулорічні невижаті трави разом із молодими. Також повинні косарі вміти правильно траву зрізати - висота скошування травостою має бути близько 4-5 см для першого укосу й 6-7 см - для другого. Цікаво, що традиції давнього й сучасного сінокосіння дещо відрізняються. Наприклад на Закарпатті – місцині, Богом створеній для покосів, господарі косили «поки не замерзне вода в точку». Викошували гладко, а де не можна цього було зробити, ощадливі горяни виривали траву руками. Поля скрізь були ретельно доглянуті, чистенькі...

Зберігали висушене сіно у копицях і скиртах. Недосушене сіно при скиртуванні підсолювали із розрахунку 3-5 кг на 1 ц сіна, конюшинове сіно - 10 кг солі на 1 тонну. Така ж технологія застосовується й нині.

Сьогодні сіно заготовляють переважно у два способи - розсипне та пресоване. Особливо користується попитом розсипне. Хоча його заготівля вимагає чимало зусиль, та й частина поживних речовин втрачається в процесі сушки на відкритих територіях (як показують дослідження, у заскиртованому сіні пошкоджується: біля землі — до 0,50 см, із боків— 0,10–0,15 і зверху — 0,30-0,50 см).

люцерну: в ній міститься найбільше протеїну, до складу якого входять майже всі незамінні амінокислоти, багато мінеральних речовин і вітамінів. Тому воно є для частини тварин незамінним компонентом у раціоні. Потрібно постаратися вберегти при скошуванні найпоживніші частини рослини — листя й суцвіття. Дослідження показують, що,зокрема, листя містить у 2-3 рази більше поживних речовин і в 10–15 разів більше каротину, ніж стебла,близько 80% протеїну й каротину, а також 70% основних мінеральних елементів. Кормова цінність листя протягом вегетації змінюється мало, тоді як стебла швидко грубішають, особливо в нижній частині.До того ж, стебло в люцерни покрите товстим восковим шаром, що затримує сушіння (його можна прискорити, розплющуючи стебла, та це збільшує небезпеку вимивання поживних речовин у дощову погоду). При затягуванні строків збору сіна, особливо за несприятливої погоди, втрати листкової маси люцерни сягають 27%. Люцерна належить до роду Мedicago L., родини бобові (Fabaceae). З 50 різних видів (в СНД 36 видів) люцерни Medicago виробниче зна­чення мають чотири: люцерна синя посівна (M. sativa L.), люцерна жовта серпоподібна (M. falcata L.), голуба (M. coerulea L.) й гібридна (середня) (M. media Hoes.). Особливо високу цінність має білок люцерни, зібраної у фазі закінчення стеблування та початку бутонізації. Найбільше білка в листі, бутонах і квітках, найменше — у стеблах.

У забезпеченні худоби високопоживними кормами важливу роль відіграє конюшина, яку вирощують у польових і кормових сівозмінах, а також для поліпшення природних кормових угідь, створення культурних сіножатей і пасовищ.

Наукові дослідження показують: листя люцерни втрачає свою еластичність і стає крихким уже за вологості рослин у 50%, тому технологія сінозаготівлі передбачає ворушіння й згрібання пров’яленої маси у валки за вологості трави, що вища від зазначеної. Якщо ж ворушать, згрібають і складають у копиці майже сухе сіно, то кількість листя, що обсипалося, може досягти 50% і більше від загальної маси, а втрати кормових одиниць і перетравного протеїну за гарної погоди, відповідно, 26-40 і 23%, а за дощової — 60 і 55%. Значно зростають ці втрати за умов високої врожайності люцерни, коли скошувана зелена маса лягає у покоси щільним шаром, товщина якого може досягати 20 сантиметрів. Через це навіть у суху та жарку погоду активно висихає лише верхній шар, під яким через відсутність аерації навіть на другу - третю добу в щільно укладеному покосі залишається абсолютно свіжа, інколи пожовкла маса. І в нас, і за кордоном для прискорення сушіння люцерни застосовують такі технологічні операції як плющення стебел, ворушіння маси, обертання валків тощо. При цьому віддають перевагу виготовленню пресованого сіна (в тюках або рулонах), завдяки чому механічні втрати зменшуються у 2-2,5 рази. Адже не потрібно здійснювати згрібання, стягування, складання в копиці, що призводить до обламування листя. Після скошування рослини відростають переважно за рахунок гілкових бруньок нижнього ярусу, які до підкошування перебували в стані спокою, а також із бруньок зони кущення. Другий і наступні укоси збирають через 30 - 35 днів, а на півдні — навіть раніше (через 25 днів після відростання). Останній укіс проводять не пізніш як за 25 - 30 днів до закінчення вегетації. За цей час молоді пагони встигають накопичити достатню кількість пластичних речовин, інакше можлива масова загибель рослин узимку. Ігнорування цього фактора успішної перезимівлі багаторічних трав призводить щороку до того, що в Україні гине 150 — 350 тис. га їх посівів. У перерахунку на сіно це становить 600 — 1400 тис. т його, або 8 — 19 % від загального обсягу виробництва.

Вирощування багаторічних бобових трав має важливе агротехніч­не значення. Вони поліпшують родючість ґрунту, захищають його від вітрової і водної ерозії, залишають у ґрунті сухі корені й пожнив­ні рештки (від 40 до 100 — 120 ц/га). У кореневій системі їх міститься від 2,5 — 3 до 4 % азоту (з розрахунку на суху речовину). Після її відмирання й розкладання запаси азоту в ґрунті збільшуються на 150 - 200, іноді 300 кг/га. За даними Д. М. Прянишникова (1945), 1 га конюшини з хорошим травостоєм може накопичити 160 — 180 кг азоту з повітря. Акумульований у кореневій системі та пожнивних

Проте важливою умовою при цьому є погодні умови. Дослідження, проведене вітчизняними аграріями, показало: коли повітря і ґрунт були насичені вологою, висушування трави тривало на 25 годин довше. Характерно, що за умов підвищеної вологості одноразова обробка валка сприяла скороченню часу сушіння на 32 години, дворазова — тільки на 11, тоді як за сухої погоди висушування трави в обох варіантах скорочувалося на 24 години. Це пояснюється тим, що за додаткового зволожування маси (знизу - грунтова волога, а зверху - роса) дворазова обробка валків не дає бажаного результату, бо в процесі цієї обробки трава збивається, погіршується рівномірність її розподілу. Дослідження хімічного складу такого сіна свідчить, що за різних погодних умов за одноразової обробки валка вміст протеїну в сіні збільшується на 1,4–1,6%, за дворазової — на 0,8-0,9%; каротину, відповідно, на 63-72 і 5-6%. Аналогічна картина характерна також для загальної поживності сіна і вмісту перетравного протеїну в ньому. Зокрема, поживність сіна за одноразової обробки валка збільшилася на 24-33%, за дворазової — на 7-20%; вміст перетравного протеїну, відповідно, на 22-26 та 11-12%. Тож під час заготівлі сіна важливо врахувати все – і своєчасність покосу, і сорт трави, і правильність її обробітку. Тоді всі зусилля окупляться гарними удоями та м’ясистістю вашої худоби.

http://agrovektor.com/