Переконані, що його технологія зацікавить багатьох селян, особливо напередодні нового сезону. Вона потребує менших зусиль, ніж тих, яких традиційно докладають городники до обробітку своїх ділянок. Правило, за яким діє 80-річний Борис Бублик, житель с. Мартове Харківської області, - не полоти, не поливати, не труїти.

Його система городництва ґрунтується на тому, що монокультура (тобто перець, томат, капуста чи інший овоч, що росте на окремій, акуратно висапаній грядці) менше захищена, ніж коли вона розвивається поміж інших рослин. Надмірна турбота про висаджену культуру – часте сапання, щоденне поливання та запекла боротьба з бур’янами – це є втручання у зв’язки рослин, які склалися між ними у природі.
Такої думки дотримуються всі прихильники пермакультури – системи господарювання, що знайома у світі понад півсторіччя. А герой нашої статті Борис Бублик – найвідоміший з українських пермакультуристів.
Вирощувати ефективно, але без зайвих зусиль – саме до цього він закликає під час своїх численних лекцій і семінарів. Саме про це – десяток його книжок. «Перманентний» – у перекладі той, що «триває безперервно». Тобто пермакультура передбачає, що усякі рослини на городі скрізь. Проте йдеться не про безлад, а розумне їхнє розташування.

Рятівники городу

Впродовж літа Борис Андрійович працює на своєму городі в селі лише кілька днів.

- Ми звикли думати, що на городі треба багато працювати. Якщо людина з ранку до вечора сапає або вириває бур’яни, її поважають. Насправді ж те, що ми робимо, – часто на шкоду землі, – впевнений городник. – Краще зайнятися пошуком зв’язків між рослинами, які змусили б їх розвиватися без нашого втручання. Приміром, узяти гірчицю, овес, жито – так звані сидерати. Здавалося б, зайві на городі рослини, а виявляється – помічники та рятівники.

Борис Андрійович засіває ними ділянку після збору основного урожаю. По-перше, ці рослини своїм розгалуженим корінням розпушують землю, і городнику потім не доводиться її перекопувати. По-друге, завдяки тому, що ґрунт не перекидається лопатою, не порушується симбіоз мікроорганізмів, які створюють найродючіший шар землі – гумус. По-третє, скошуючи ці рослини, господар отримує чудову мульчу, яка вкриває ґрунт, неначе «простирадло». І це дозволяє обходитися без поливу навіть у найсильнішу спеку. А якщо залишити мульчу на грядках ще й на зиму, то буде забезпечено захист від промерзання ґрунту. Посіяні під зиму часник чи цибуля спокійно переживуть морози, а як тільки сніг розтане – зазеленіють ранніми сходами. Є й ще один зиск – крізь рослини-сидерати важко пробитися бур’янам.

Запах бур’янів замість «хімії»

Бур’яни, які більшість городників нещадно знищує з весни до осені, Борис Бублик не те що не вириває – навіть іноді спеціально висіває!
– Вони на городі скоріше помічники, ніж шкідники. Запах бур’янів, скажімо, маскує запах картоплі й баклажанів – і до мене в город не летить колорадський жук. Це означає, що немає потреби зайвий раз використовувати всіляку «хімію». А відомий всім бур’ян берізка чудово зберігає вологу в землі, – пояснює Борис Андрійович.

Водночас «лісу» з бур’янів на ділянці Бублика не спостерігається. Може, все ж таки іноді бере господар до рук сапачку?

– Вона в мене давно покрилася іржею, – усміхається Бублик. – Зайвих бур’янів я позбавляюся двічі за сезон: навесні, коли сію городину, і восени, коли засіваю сидерати. Влітку вириваю дорослі бур’яни, коли роблю органічне добриво.

Осока, пирій, берізка та інший «скарб» – чудова основа для живильної суміші, яку Борис Андрійович готує за власним рецептом у великих пластикових діжках. Спершу, на початку літа, робиться «закваска»: бур’яни, скошена трава заливаються водою, туди ж, у діжку, додається одна упаковка ЕМ-препарату – і за кілька днів після бродіння добриво готове. Використовувати можна лише половину діжки – решту залишити для приготування наступних порцій. Протягом літа в діжки кидається все «зайве» з городу: перезрілі огірки та кабачки, биті яблука…

– Отак я створюю безперервний добривний конвеєр. Кілька разів за літо розкладаю цю суміш на грядках. Капуста, перці, помідори не тільки краще ростуть, а й поливу потребують рідше: силос, розкладений поміж грядками, не дає землі пересихати, – хвалиться господар.

Сіяти - без рядків

Сіяти «під лінійку» – зайвий клопіт, упевнений Борис Бублик. Він розсипає насіння по грядці вільно. А щоб посіви не зростали загущені, винайшов спосіб їх розріджувати. Його саморобні сіялки – звичайні пластикові пляшки з отворами різного діаметру в дні. Усього таких пляшок у господарстві з десяток – для різного виду насіння: для редьки та дайкону – одна, для капусти, гірчиці, рапсу – інша.

– Отвір має бути таким, щоб крізь нього могло проскочити лише одне зернятко – так сівба виходить рівномірною. Я просто засипаю насіння в пляшку, йду поміж грядками, а потім злегка пригортаю плоскорізом чи граблями. Заодно і зайві бур’яни виполюю. При цьому навіть не нахиляюся. І головне – ніяких рядків, а значить, зайвої роботи. Коли я запитую в людей: навіщо ви сієте рядками, – мені відповідають: так потім легше розріджувати сходи. А я сію так, тому що проривати не потрібно! – з усмішкою каже господар.

Ще один його пристрій для сівби – звичайна трубка довжиною з півтора метри і палка з гострим кінцем. Палкою робить невеличкі ямки, а потім в них через трубку кидається насіння – квасолі, гороху, кукурудзи чи соняшника. Притоптав – і посіяно.

«Сухий» полив

Борис Бублик створив цілу систему захисту рослин від сонця. Передусім це спеціальні «навіси», які він вирощує з проса, сорго хлібного, альпійського салату, кукурудзи. Просто поряд із ніжними перцями та помідорами сіє насінини цих велетнів, щоб вони створювали затінок. Тій же меті слугують «паркани» і «вігвами», які споруджуються з лози та гілок: вони дають чудову тінь. А крім того, ще стають міцною підпорою для квасолі, гороху та огірків.

– Непогані завіси виходять і з високих чорнобривців. До того ж, якщо їх посіяти поміж картоплі, – захистять від шкідників. Я вже не кажу про естетичне задоволення, – ділиться секретами Борис Андрійович.
Чи не біля кожної грядки в його городі вкопано відрізок пластикової труби. Навіщо? Для так званого сухого поливу, пояснює господар:

– Уявіть, що відбувається, коли ми в розпечену землю під корінь рослини ллємо воду. Рідина нагрівається до надто високої як для рослини температури, і бідненька буквально вариться! А з поверхні землі волога випаровується дуже швидко – і знову сухо… Зовсім інша справа, коли вода потрапляє в таку трубу. Поки вона дійде до коріння, встигне охолонути, а головне – волога залишається в глибині ґрунту, там, де вона і потрібна найбільше.

Два урожаї картоплі

Зі свого недоглянутого у звичному розумінні слова городу наш герой збирає за сезон два врожаї картоплі: під кінець літа, як більшість господарів, і восени – молоду. Усе завдяки його спеціальній технології. По-перше, він не користується лопатою – лише загостреною палкою, якою робить невеличку ямку, а не розлогу глибоку лунку.

– Якщо саджати під лопату, розрихлена земля дуже швидко пересихає – і картопля лежить у сухій розпеченій землі. Як їй рости? Я ж роблю тільки маленьку ямку, а після посадки її ще й притоптую, щоб волога не випаровувалася, – пояснює Борис Бублик.

Кожну картоплину перед посадкою він розрізає на 8-12 частин, за кількістю вічок, щоб до кожної ямки потрапив лише один росток. Цього шматочка цілком достатньо, щоб із нього виросли 1-2 картоплини розміром приблизно з куряче яйце. Відстань між майбутніми кущами – 15-20 см, а не 50, як за звичайної посадки.

– Цілу картоплину кидати немає сенсу, - вважає городник. – Молода рослина до серпня житиме за рахунок «материнської» картоплини, вибираючи з неї поживні речовини. Коли ці «харчі» закінчаться – почне нарощувати власну кореневу систему, але якраз у цей час стоятиме страшна спека, і де нашій картоплі брати силу? Якщо ж ми кидаємо маленький шматочок, то молода рослина швидко «з’їсть» материнські запаси і почне розвиватися сама – у травні-червні, коли погода найбільш сприятлива. Саме тому, наприклад, у в сільськогосподарських магазинах Канади чи Америки продають не цілі бульби для посадки, а тільки такі шматочки, – пояснює Борис Андрійович.

Обираємо сусідів

Город Бориса Андрійовича навряд чи можна назвати доглянутим у звичному розумінні. Тут немає рядків, цибуля росте вперемішку з морквою та буряком, поміж капустою – гірчиця й часник, баклажани поряд із селерою. Господар пояснює: часник – найкращий захисник капусти від тлі та шкідників-мурашок, і селера виконує ту саму роль. Буряки, якщо посіяти їх поміж капустою, своїм розлогим листям щільно вкривають землю від сонячних променів. Цибуля, посіяна разом із морквою, відганяє морквяну муху – таку ж роль виконують і помідори. Редька масляна – найкраща сусідка для картоплі: навіть у найсильнішу спеку прикриє її від вигоряння, а потім, під час збору врожаю, стиглі стручки самі розкидають насіння, і земля буде засіяна сидератом. А ось кріп можна сіяти лише разом із огірками – на нього летять бджоли, і це дуже добре для опилення. Проте поряд з іншими рослинами кропові не місце – він заглушить і томати, і перець, і баклажани.

Віра Богданова

Источник http://www.ridneselo.com