Безпідстилковий гній в екологічному плані спричинює загрозу забруднення навколишнього середовища частіше, ніж при використанні підстилкового гною. Оптимальні дози безпідстилкового гною і продуктів його переробки становлять для просапних культур 200-300 кг/га загального азоту, для озимої пшениці і ярих зернових культур 100-150 кг/га. У разі використання мінеральних добрив норму безпідстил-кового гною зменшують на 30-50%. Під високоврожайні кормові культури (кормові буряки, кукурудзу на силос, редьку олійну) і при підживленні злакових трав можна підвищувати дози безпідстилкового гною до 400 кг/га загального азоту з повною заміною ним мінеральних добрив. При використанні таких високих доз добрив повторне їх внесення в цьому полі доцільне не раніше, ніж через 2-3 роки.

Пташиний послід - найбільш концентроване органічне добриво, тому при його використанні слід ретельно дотримуватися встановлених доз та рівномірності внесення. Оптимальні дози термічно висушеного пташиного посліду для просапних культур 5-40 т/га, напіврідкого - 10-20, рідкого 50-70, компостів 30-60 т/га, а під зернові культури відповідно вдвічі нижчі.

Сечу та гноївку використовують як основне добриво і для підживлення. Щоб запобігти втратам аміаку, їх необхідно негайно заробляти в ґрунт після внесення. В середньому ці добрива вносять у дозі 10-15 т/га, під овочеві 10-20, для підживлення лук і пасовищ 10-20, технічних культур при першому підживленні з боку рядків 5-7, другому - всередину міжрядь у нормі 8-10, озимої пшениці перед боронуванням 3-4 т/га.

Якщо використовують солому на добриво, то тимчасові втрати азоту з ґрунту компенсують додатковим внесенням 10-15 кг мінерального азоту або 6-8 т безпід-стилкового гною на кожну тонну внесеної соломи. Мінеральний азот вносять у формі сульфату амонію або аміачної селітри. Подрібнену солому заробляють спочатку на глибину 8-10 см дисковими знаряддями, а потім заорюють на потрібну глибину.

Зважаючи на постійне скорочення запасів торфу, цей природний резерв слід використовувати дуже раціонально. Торф - добрий адсорбент і консервант, тому при виготовленні з нього компостів підвищується рухомість речовин торфу, а також він запобігає втратам рідкої фази органічних добрив. Співвідношення між торфом і гноєм при виготовленні компостів повинно становити взимку 1:1, а у весняно-літній період - не більше ніж 2:1. До торфу під час компостування з гноєм додають попіл, фосфоритне борошно, до дуже кислих торфів - 2-2,5% вапна. Норми внесення тор-фокомпостів під різні культури встановлюють приблизно такі самі, як і для підстилкового гною або на 10-15% вищі.

Оптимальними нормами провітреного сапропелю для просапних культур є 5060, для зернових - 30 т/га. Кращий ефект забезпечує сумісне застосування сапро-пелів із середніми дозами мінеральних добрив, а також сапропеле-гнойові компости при співвідношенні 1:1. Провітрений (але не пересушений) мул ставків вносять переважно на прилеглі до водойми площі в дозах 100-150 т/га під просапні та овочеві культури.

Джерелом поновлення органічної речовини в сучасному землеробстві можуть бути осади стічних вод очисних споруд комунального господарства і промисловості. Проте сучасна технологія їх одержання допускає високий вміст важких металів, фенолів, ціанідів, мийних засобів, які можуть стати джерелом інфекційних і гельмінтозних хвороб. Для запобігання цьому осади стічних вод необхідно провітрювати в польових буртах не менше 1-2 років, а за можливості їх слід компостувати з різними наповнювачами природного походження. Провітрені осади вносять лише з дозволу санітарно-епідеміологічної служби в дозах, що обмежуються вмістом загального азоту для просапних культур (крім овочевих) не більше 300, зернових - 150 кг/га. За наявності в осаді важких металів, що перевищують гранично-допустимі концентрації, дозу його обмежують згідно з існуючими розрахунковими методами. На очисних спорудах країни осади стічних вод щороку становлять близько 20 млн. т.

Оптимізувати поживний режим дерново-підзолистих ґрунтів та поліпшити їхні агрофізичні властивості можна, застосовуючи органічні добрива водночас із мінеральними, причому для досягнення бездефіцитного балансу гумусу на цих ґрунтах доза органічних добрив повинна бути 12-15 т/га.

Зелені добрива - це агротехнічний засіб підвищення родючості ґрунту і урожайності сільськогосподарських культур шляхом приорювання чи іншого використання цілих рослин (або їх частин), що вирощуються з цією метою. Вважається, що культури-сидерати, які дають 200-300 ц/га зеленої маси, утворюють кількість перегною, еквівалентну 8-12 т/га гною, тобто майже 4% від зеленої маси.

Сидерація має дві основні форми: самостійну і проміжну. При самостійному вирощуванні зеленого добрива поле протягом усієї вегетації зайняте сидератом і в цей рік не дає продукції, що призводить, як правило, до зниження продуктивності сівозміни. Така форма сидерації застосовується на дуже бідних ґрунтах. При проміжному вирощуванні зеленого добрива сидерат використовує лише частину вегетаційного періоду і вирощується в проміжку, вільному від основної культури, тобто вегетує до сівби або після збирання основної культури. Остання форма сидерації характерна для інтенсивного землеробства.

Основна теоретична передумова успішного вирощування проміжних культур на зелене добриво - це наявність теплого періоду після збирання озимих та ярих культур протягом 60-80 днів із сумою температур 700-800°С і кількістю опадів понад 100 мм. На Поліссі після збирання зернових залишається 80-95 днів з температурою повітря вище 5°С, сумою активних температур 800-1100°С і кількістю опадів 170230 мм. До 20 жовтня (дата настання стійкого похолодання) проміжні культури на Поліссі здатні наростити досить високу біомасу: 250-350 ц/га, або 40-50 ц/га сухої речовини.

У разі переходу на органічну систему землеробства, при відмові від внесення мінеральних добрив, повторюваність внесення органічних добрив у сівозміні може зберігатися, а дози збільшитись у 1,5-2 рази, але не вище. Краще збільшити кількість полів із вторинною продукцією або сидератами, при цьому економічний ефект передбачається на 10-15% нижчий, ніж у звичайних. У виграші - навколишнє природне середовище і якість продукції. Перехід на біологічну систему землеробства слід здійснювати в тих господарствах, де досягнуто окультурення ґрунтів до оптимальних показників на переважній площі.

Виходячи з розробленої вченими Інституту землеробства УААН математичної моделі потенційної родючості мінеральних ґрунтів, регулюванню і відтворенню підлягають насамперед три складові частини родючості ґрунту: вміст кальцію і ступінь насиченості основами як регулятора реакції ґрунту, вміст або запаси гумусу та рухомих елементів живлення, зокрема доступних для рослин сполук фосфору і калію.

Для підвищення вмісту рухомих форм фосфору на 1 мг на 100 г ґрунту потрібне додаткове внесення на типових ґрунтах Полісся, Лісостепу 200-220 кг/га діючої речовини фосфорних добрив. Для підвищення вмісту обмінного калію на 1 мг на 100 г ґрунту необхідно внести 80-100 кг/га діючої речовини калійних добрив. У випадку невисокої забезпеченості ґрунту фосфором і калієм можна пропонувати збалансоване сумісне застосування фосфорно-калійних добрив у "запас" у дозі по 200-220 кг/га кожного виду. Таке внесення фосфорно-калійних добрив найбільш ефективне під озиму пшеницю, цукрові і кормові буряки. Під наступні дві-три культури ланки сівозміни слід застосувати повну дозу азотних добрив, а дози фосфору і калію вносити у рядкове удобрення.

Для піщаних і супіщаних ґрунтів Полісся дозування для проведення планового вапнування визначають за величиною рН сольової витяжки. Цей метод також придатний для сірих лісових ґрунтів із вмістом гумусу менше 3%.

Для нейтралізації в ґрунтах кислотності, еквівалентній підвищенню рН (КСІ) на 0,1, необхідно вносити таку кількість СаСО3, т/га: на піщаних та глиносто-піщаних відмінах - 0,125; супіщаних - 0,371; суглинкових - 0,632.

За реакцією на вапнування основні сільськогосподарські культури умовно ділять на чотири групи:

1) оптимальне рН водної витяжки 6,8-7,5 (реагують найкраще) - буряки, конюшина, люцерна, еспарцет, коноплі, ріпак, капуста;

2) оптимальне рН водної витяжки 5-7,5 (реагують добре) - кукурудза, ячмінь, озима пшениця, горох, вика, соя, соняшник, огірки, цибуля, квасоля, часник, перець;

3) оптимальне рН водної витяжки 5-7 (реагують позитивно) - жито, овес, гречка, льон, тимофіївка;

4) оптимальне рН водної витяжки 4,5-6 (не реагують, за винятком картоплі та люпину на дуже кислих ґрунтах) - картопля, люпин, серадела, щавель.

Виходячи з відношення культур до реакції ґрунтового розчину, потрібну норму вапна слід вносити з таким розрахунком, щоб його максимальна дія проявилась на культурах першої і другої груп і значно менше на культурах третьої і четвертої. Для цього в льоно-картопляних сівозмінах вапняні добрива в неповних нормах на дуже кислих ґрунтах необхідно вносити безпосередньо під картоплю або люпин навесні під культивацію. Під льон вапно вносять восени під зяблеву оранку.

Для підвищення ефективності застосування мінеральних добрив треба науково обґрунтовано підбирати потрібні форми відповідно до типу ґрунту та біологічних особливостей вирощуваних у сівозміні культур.

Нітратні і нітритно-аміачні форми азотних добрив на ґрунтах легкого гранулометричного складу краще вносити не під зяблеву оранку, а навесні - під передпосівний обробіток ґрунту, в рядки та в підживлення. Аміачні добрива (сірчанокислий амоній, хлористий амоній, аміачну воду, безводний аміак) та сечовину необхідно застосовувати під зяблеву оранку.

З фосфорних добрив на кислих і мало насичених увібраними основами ґрунтах Полісся під оранку, крім суперфосфату, необхідно застосовувати фосфоритне борошно й фосфатшлак.

Під озиме жито фосфорні і калійні добрива вносять під основний обробіток або передпосівну культивацію. Ефективність азотних добрив підвищується при застосуванні їх у кілька прийомів. На бідних дерново-підзолистих ґрунтах 40-60 кг/га азоту слід вносити в основне удобрення, 30-40 кг/га - рано навесні. За умов достатнього зволоження ефективні також пізні азотні підживлення в період виходу в трубку - колосіння, які підвищують урожай і вміст білка в зерні жита. Інтенсивна технологія передбачає вносити азот до сівби озимих лише на бідних ґрунтах з вмістом мінеральних форм азоту менше ніж 3-4 мг/100 г ґрунту. Внесення добрив у рядки під час сівби не більше як М10Р10К10 ефективне, якщо не застосувати основне мінеральне добриво. Озиме жито - індиферентна культура щодо реакції на різні форми мінеральних добрив: будь-які з них практично однаково ефективні.

На дерново-підзолистих та сірих лісових ґрунтах застосовують роздільне дворазове (восени до сівби та навесні в підживленні) удобрення азотом озимої пшениці, яке ефективніше, ніж одноразове допосівне. Триразове внесення азоту (до сівби, навесні та в період виходу в трубку - колосіння) має деяку перевагу за дією на формування врожаю перед одноразовим і навіть дворазовим внесенням у роки з підвищеною кількістю опадів та при застосуванні підвищених норм азотних добрив. Роздрібне застосування азоту істотно поліпшує якісні показники зерна: скловидність, вміст білка та клейковини.

Створення оптимального рівня забезпечення рослин поживними речовинами передбачає внесення до сівби Р90_120К90_120 та підвищених (близько К150) норм азотних добрив багаторазово у підживлення в певні фази органогенезу.

Внесення азоту восени в дозі 30_40 кг/га планують лише після гірших попередників, а після конюшини і гороху восени азот не вносять.

Перше підживлення навесні проводять прикореневим способом після відновлення вегетації з використанням 30_40% загальної норми азоту, друге - під час виходу рослин у трубку, використовуючи 40_50% загальної норми азоту. Під час третього підживлення вносять азот з розрахунку 1 кг на 1 ц запланованого врожаю. Добрива вносять наземними способами по технологічній колії, а у фазу колосіння - за допомогою авіації. Норми внесення азоту уточнюють для кожного поля за даними ґрунтової та листкової діагностики.

Під ячмінь і овес рекомендується вносити М60_80Р40_60К40_60. У разі внесення більших доз азотних добрив для запобігання виляганню посівів доцільно обприскувати їх ретардантами у фазі початку виходу рослин у трубку. Цей захід ефективний при вирощуванні ячменю і вівса за інтенсивною технологією.

Безпосередньо під гречку органічних добрив не вносять. Орієнтовні норми повного мінерального добрива під гречку становлять М30_60Р30_60К30_45.

Ця культура здатна засвоювати фосфор з важкорозчинних сполук. Отже, під неї восени рекомендовано вносити фосфоритне борошно. Гречка негативно реагує на хлор, отже, хлоровмісні калійні та азотні добрива вносити не слід.

За відсутності основного добрива гречка добре реагує на внесення добрив у рядки при сівбі з розрахунку 10_15 кг/га МРК або при підживленні рослин М10_15Р10_15.

Органічні добрива під льон-довгунець майже не застосовують. Місцеві добрива доцільно вносити під цю культуру восени під зяблеву оранку або навесні під передпосівну культивацію: попелу 5_7 ц/га, пташиного посліду 8_10 і гноївки 10_20 ц/га.

На дерново-підзолистих ґрунтах оптимальною нормою азотних добрив під льон, що вирощують під зернові культури, слід вважати 20_30 кг/га. Після добре угноєних просапних льон не реагує на азотні добрива.

Після зернових і просапних під льон на дерново-підзолистих та сірих лісових ґрунтах вносять Р60. Збільшення дози фосфору до 90 кг/га не завжди сприяє подальшому підвищенню врожаю. На дерново-підзолистих ґрунтах оптимальна норма калійних добрив становить 60 кг/га з можливим збільшенням її на сірих лісових ґрунтах до 90 кг/га. Не слід вносити під льон калійних добрив з високим вмістом хлору.

При вирощуванні льону на карбонатних ґрунтах рослини часто відчувають нестачу бору і уражуються бактеріозом. За цих умов вносять борні добрива з розрахунку 0,5_1,1 кг/га бору.

На всіх мінеральних ґрунтах першочергове значення в удобренні картоплі мають органічні добрива. Середній приріст урожаю бульб від внесення 40 т/га гною становить

100 ц/га і більше. Близькі за ефективністю до гною високоякісні торфові компости, виготовлені влітку, а також зелені добрива.

При використанні гною найвищі прирости врожаю на дерново-підзолистих та сірих лісових ґрунтах забезпечує застосування повного мінерального добрива, нижчі від азотно-фосфорних та азотно-калійних. Фосфорно-калійні добрива за цих умов малоефективні.

Під продовольчу картоплю найбільш доцільно вносити такі норми мінеральних добрив при сумісному застосуванні їх з органічними: на дерново-підзолистих, світло-сірих і сірих лісових ґрунтах із середнім ступенем забезпеченості їх фосфором та калієм, на фоні 40 т/га гною під сорти високої продуктивності - М60-90 Р60-90К60-90.

На ґрунтах з високим вмістом фосфору і калію норми фосфорних і калійних добрив доцільно зменшити на 20-25 кг/га, а на ґрунтах з низьким їх вмістом відповідно збільшувати.

Під картоплю, що вирощується на насіння, норми гною залишаються такими, як і під продовольчу картоплю, а мінеральні добрива (^ї60-90 Р60-90К60-120) вносять лише на фоні гною.

При вирощуванні картоплі на осушених торфовищах під високопродуктивні сорти вносять Р90К120-150, а під сорти середньої продуктивності - Р90К90

Хлоровмісні форми калійних добрив краще вносити восени, щоб значна частина хлору за осінньо-зимовий період вимивалася за межі проникнення кореневої системи. Всі форми азотних добрив за ефективністю дії на врожай картоплі рівноцінні. Аміачну воду на супіщаних та піщаних ґрунтах краще вносити навесні, а на решті ґрунтів - восени. З фосфорних добрив на кислих ґрунтах можна вносити фосфоритне борошно і фосфатшлак, а на решті ґрунтів - лише суперфосфат. З калійних добрив кращими є каліймагнезія та сірчанокислий калій.

Під картоплю доцільно вносити всю норму поживних речовин за один прийом - до садіння. Підживлюють картоплю лише на легких за гранулометричним складом ґрунтах, у надмірно вологі роки або коли матеріальні добрива не вносили під основний обробіток ґрунту.

Оптимальна норма органічних добрив під кукурудзу становить 30-40 т/га. Орієнтовно оптимальними нормами мінеральних добрив при вирощуванні кукурудзи на зерно є: на дерново-підзолистих ґрунтах N90-120Р60-90 К60-90, дерново-підзолистих поверхнево оглеєних - N90-120Р60К60-90, на сірих лісових (на фоні гною) - М90Р90К60-90. При вирощуванні кукурудзи на зерно за інтенсивною технологією на дерново-підзолистих ґрунтах норму азотних добрив збільшують до К150. Фосфорно-калійні добрива доцільно вносити під зяб, а азотні - переважно під культивацію. Підживлення найдоцільніше проводити аміачною водою або рідким аміаком одночасно з обробітком міжрядь кукурудзи.

За інтенсивної технології вирощування кукурудзи всю норму мінеральних добрив необхідно вносити під зяблеву оранку, за винятком ґрунтів легкого гранулометричного складу, де азотні добрива слід застосовувати під передпосівну культивацію.

Орієнтовна норма органічних добрив під кормові коренеплоди - 40-80 т/га. Органічні добрива, внесені під моркву, негативно впливають на її збереження, тому їх слід застосовувати під попередника.

При застосуванні органічних добрив безпосередньо під коренеплоди рекомендуються такі норми мінеральних добрив: N40-80 Р60-80К80-120. Якщо гній вносили лише під попередник, норми азоту і калію збільшують до 100_150 кг/га, а фосфору до 90_100 кг/га. Під кормові коренеплоди, що вирощуються повторно, вносять М60-90Р60-90К60-90. На дерново-підзолистих ґрунтах для одержання 500 ц/га кормових буряків треба вносити М175_185Р113_120К209_280.

Кращий строк застосування органічних добрив - під зяблеву оранку. Із заданої кількості мінеральних добрив 2/3 фосфорних і калійних доцільно застосовувати під зяб, 2/3 азотних - під весняну культивацію, 10-15 кг/га фосфору чи МРК по 10-15 кг/га в рядки, решту - в підживлення після проріджування рослин.

Ефективне застосування мікроелементів на торфоболотних та кислих підзолистих ґрунтах, де вносять за потреби з розрахунку 1-2,5 кг/га бору, 20-25 мідного купоросу, 15-20 кг/га марганцю.

Під люпин вносять Р30-45, а К - у 1,5-2 рази більше. На легких за гранулометричним складом дерново-підзолистих ґрунтах доцільно вносити і 15-20 кг/га азоту. У разі вапнування кислих ґрунтів під люпин можна вносити лише 0,5 норми вапна за гідролітичної кислотністю.

При сівбі багаторічних бобових трав під покрив ярих колосових культур, під них вносять М60-80Р40-60К40-60. Крім основного удобрення, посіви багаторічних трав навесні і восени підживлюють мінеральними добривами. Якщо багаторічні трави використовують на 2 укоси, то після кожного з них, а також рано навесні їх підживлюють азотними добривами з розрахунку 40_80 кг/га підживлювальної речовини.

Підживлення фосфорними і калійними добривами (Р40-60 К40-60) дає кращі результати, якщо його проводять восени.

Органічні добрива доцільно вносити на 1_3 роки до сівби в оптимальних нормах, рекомендованих для культур, які передують розміщенню багаторічних трав у сівозміні.

З мікроелементів на бобові багаторічні трави позитивно впливає молібден, який вносять у ґрунт у складі суперфосфату, а також з насінням, яке обробляють розчином молібденокислого амонію або натрію (з розрахунку 50 г молібдену на гектарну норму насіння).

Источник http://westudents.com.ua