ПІСЛЯЖНИВНІ ПОСІВИ

Останнім часом одним із ефективних і дешевих способів підвищення продуктивності сільськогосподарських культур і поліпшення родючості грунту є вирощування культур у післяжнивних посівах.

За умов сьогодення вирощування післяжнивних культур набуло поширення у господарствах різних форм власності і в різних агрокліматичних зонах.

У зв’язку з тим, що післяжнивні культури серед інших проміжних дають нижчий урожай, тому слід надавати перевагу рослинам, які мають меншу норму висіву і низьку собівартість насіння.

Багаторічними дослідженнями встановлено, що ґрунтово-кліматичні умови зони Полісся, західних та північних районів Лісостепу України дозволяють вирощувати у другій половині літа й восени такі проміжні культури, як кукурудза, соняшник, картопля, турнепс, кормова капуста, ріпак, редька олійна, гірчиця біла, люпин, горох, вика та різні кормові сумішки (табл. 1).

Успіх сидерації в усіх зонах України значною мірою залежить від наявності високоякісного насіння. Його схожість та енергія проростання мають сягати 95-97%. Лише таке насіння, вирощене на родючих, удобрених ґрунтах, вдосталь забезпечене вологою та всіма елементами живлення, захищене від шкідників та хвороб, здатне забезпечити високий урожай зеленої маси, яка за поверхневого загортання у грунт спроможна відтворити його родючість, обмежити або припинити розвиток бур'янів та хвороб, а також розмноження шкідливих комах, скоротити вегетаційний період удобрених культур, зменшити витрати на виробництво рослинницької продукції, зробити її екологічно чистою та конкурентоспроможною.

Таблиця 1. Вирощування сільськогосподарських культур у післяжнивних посівах на сидерат

 

Дослідження останніх років свідчать, що в усіх зонах країни високі та сталі врожаї у післяжнивних посівах забезпечують сумішки соняшнику, кукурудзи з бобовими компонентами, у першу чергу з горохом, а у пізніх - капустяні, зокрема, гірчиця біла і редька олійна. Перелічені культури післяжнивної сівби є основним резервом відтворення родючості грунту, позаяк виробництво гною та багаторічних трав, у зв'язку із занепадом тваринництва, скоротилося.

Після збирання ранньої картоплі, озимого ячменю, озимого ріпаку особливо в зоні нестійкого зволоження, як свідчать результати досліджень, непогані врожаї у вологі роки дають такі теплолюбні культури, як соняшник, кукурудза, суданська трава та їхні сумішки з бобовими культурами.

У пізніх післяжнивних посівах після озимої пшениці, озимого жита, ярих зернових культур найвищі врожаї зеленої маси забезпечують швидкорослі та холодостійкі капустяні культури - гірчиця біла та редька олійна.

У багаторічних дослідженнях кафедри загального землеробства Львівського ДАУ за умов біологізації землеробства, де поєднано використання соломи пшениці озимої, ячменю ярого, сидерату ріпаку озимого, редьки олійної і гірчиці білої, загальна продуктивність сівозміни за роки першої ротації становила 60,5 ц/га к.о., або була нижчою на 5,6%, а за другу ротацію - на 6,3%, ніж на господарському контролі (загальноприйнята система ведення землеробства).

Особливості технології вирощування. Теплолюбні культури з тривалим вегетаційним періодом - кукурудзу, суданську траву, їх сумішки розміщують після добре угноєних попередників, що рано звільняють поле (ранньої картоплі, капусти, ячменю озимого, ріпаку озимого, льону-довгунцю тощо). Після ячменю ярого, пшениці озимої, жита озимого вирощують менш теплолюбні культури з коротким вегетаційним періодом –-соняшник, його сумішки з бобовими культурами, люпин, турнепс, а ще пізніше після пшениці озимої і жита - холодостійкі культури: редьку олійну, гірчицю білу та інші.

Післяжнивні культури є добрим попередником для ярих культур. Зелене добриво збагачує грунт органічною речовиною, покращує поживний режим грунту, збільшує у ньому вміст мінерального азоту, рухомого фосфору і обмінного калію, кальцію і магнію, зменшує забур'яненість наступної культури.

За умов тривалого післяжнивного періоду в зоні Степу і на Закарпатті вони є також добрим попередником для озимих зернових культур. У господарствах цих зон, за насиченості зерновими 50% і більше, проміжні післяжнивні культури мають надзвичайно важливе значення. Наприклад, у господарствах Виноградівського району Закарпатської області слідом за збиранням ячменю озимого сіють кукурудзу й отримують по 250 ц/га зеленої маси. На звільненій з-під післяжнивних посівів площі кукурудзи висівають пшеницю озиму, яка забезпечує на 20% вищий урожай, ніж на площі без післяжнивних посівів.

Останні краще розміщувати на південних та південно-західних схилах, які добре прогріваються, а також на торфоболотних ґрунтах. За даними багатьох господарств Полісся, післяжнивні посіви капустяних культур на торфоболотних ґрунтах забезпечують 250-300 ц/га зеленої маси.

Добрими попередниками під проміжні післяжнивні культури є просапні і зернові культури, які залишають грунт більш родючим.

У стаціонарному досліді кафедри загального землеробства Львівського ДАУ на темно-сірому опідзоленому грунтi після пшениці озимої перед цукровими буряками висівали гірчицю білу і одержали такі результати (табл. 2).

 

Таблиця 2. Продуктивність основних культур ланки польової сівозміни, ц/га к.о.

 

За результатами багаторічних досліджень кафедри загального землеробства Львівського НАУ (І. А. Шувар, 2005) встановлено, що способи обробітку грунту за умов біологізації землеробства не мали істотного впливу на рівень урожайності гірчиці білої (табл. 3).

 

Таблиця 3. Вплив способів обробітку грунту під післяжнивні посіви гірчиці білої у сівозміні на її продуктивність за моделі біологічного землеробства (середнє за 10 років)

Показник	Спосіб обробітку грунту
	загальноприйнятий       16-18 см	чизельний 16-18 см	комбінований 14-16 см
Урожайність зеленої маси, ц/га	187	188	195
Нагромадження біомаси в орному шарі грунту, ц/га	53,1	52,7	55,3

 

Добрі результати на дерново-підзолистих ґрунтах нами отримано при вирощуванні гірчиці білої у післяжнивних посівах перед цукровими буряками у виробничих умовах. Зокрема, у ССГ «Колос», «Нива» Жовківського району на Львівщині гірчиця біла, приорана на сидерат, підвищувала продуктивність коренів цукрових буряків у середньому на 12-15 ц/га к.о.

Система обробітку ґрунту має важливе значення у комплексі заходів вирощування післяжнивних культур. Якість обробітку грунту залежить від його механічного складу та вологості, знарядь обробітку грунту попередньої культури та інших умов. Тому вибирати систему обробітку треба з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов і особливостей кожного поля сівозміни.

Основними напрямами в системі обробітку грунту в Україні і за кордоном є заміна полицевого обробітку на безполицевий, зменшення кількості операцій у технології вирощування сільськогосподарських культур, використання комбінованих агрегатів для виконання декількох технологічних операцій за один прохід техніки полем.

Підготовка грунту під післяжнивні проміжні культури повинна займати якомога менше часу і створювати оптимальні умови для одержання дружних сходів за короткий період часу, в результаті чого подовжується період вегетації, а грунт швидше вкривається рослинним покривом.

Не допускається обробіток грунту в два і більше заходи, як це традиційно роблять під основні посіви. Оскільки лущення, а потім оранка значно скорочують період вегетації рослин післяжнивного вирощування і знижують їх урожай.

Для того щоб добре розпушити грунт, проводять оранку або лущення. За умов достатнього зволоження на важких і середніх за механічним складом ґрунтах виконують оранку, культивацію з одночасним боронуванням і коткуванням.

В умовах Полісся на дерново-підзолистих легких пилуватих суглинках під післяжнивні посіви гірчиці білої, редьки олійної і сумішок гірчиці з житом грунт краще дискувати на глибину 10-12 см. Дискування тут забезпечує майже такий урожай як і оранка.

Якщо є можливість замінити оранку поверхневими обробітками або провести сівбу проміжних культур на обробленій стерні (пряма сівба), то створюються несприятливі умови для розвитку ерозійних процесів, хоча оранка економічно виправдана.

В районах недостатнього зволоження під післяжнивні посіви практикують поверхневі обробітки грунту. Починають їх з лущення стерні із наступним коткуванням, пізніше проводять 2-3-разовий обробіток по діагоналі поля дисковими знаряддями на глибину 8-10 см. Слідом за ним поверхню вирівнюють шлейфами в агрегаті з посівними боронами.

Найвищий урожай зеленої маси післяжнивні культури забезпечують при внесенні органічних і важкорозчинних мінеральних добрив під попередник і легкорозчинних - безпосередньо під посіви. Такий спосіб застосування добрив в інтенсивних сівозмінах сприяє одержанню високих урожаїв як основних, так і наступних післяжнивних культур.

Органічні добрива в інтенсивних сівозмінах з післяжнивними культурами не лише збільшують вміст поживних елементів у грунтi, а й активізують мікробіологічні процеси у ньому, покращують фізичні властивості, підвищують родючість грунту, врожайність сільськогосподарських культур і якість вирощеної продукції.

Високоефективними для післяжнивних культур є легкорозчинні мінеральні добрива. Їх вносять під передпосівний обробіток грунту туковими розкидними сівалками. Норма внесення мінеральних добрив залежить від запланованого врожаю і повинна становити 60-90 кг/га д.р. азоту, фосфору і калію.

Урожайність гірчиці білої залежно від рівня мінерального удобрення за роками значно змінюється (табл. 4).

 

Таблиця 4. Урожайність гірчиці білої у післяжнивних посівах залежно від внесених добрив

 

Варіант	Врожайність зеленої маси, ц/га
	2002 рік	2003 рік	2004 рік	2005 рік	середнє
Без добрив (контроль)	57,0	100	87,0	95,0	84,7
N60	115	180	230	227	188
Р60К60	94,0	135	190	185	151
N60 Р60К60	165	255	265	257	235

 

В Україні найскладніші умови для сидератів складаються за їх вирощування у післяжнивний період (липень-серпень), який характеризується найбільшим дефіцитом вологи. Її запаси в шарі 0-10 см становлять 3-8 мм і значно менше. Щоб не допустити повного випаровування води з призначеного під сидерати грунту, треба разом зі збиранням озимини, і, як виняток, - через один день після збирання, застосувати поверхневий обробіток грунту, що складається із дискування його на 5-6 см, боронування та прикотковування поверхні кільчастими котками. Такий обробіток руйнує капіляри між верхнім обробленим і нижніми необробленими більш зволоженими шарами (з яких вода піднімається по капілярах вгору), що припиняє її випаровування та сприяє поступовому зволоженню верхнього шару.

На заході України тепло, дощі сприяють швидким і дружнім сходам рослин, однак післяжнивну сівбу слід провести у стислі строки, оскільки впродовж літнього періоду умови для вегетації рослин істотно змінюються, зокрема світлові та теплові погіршуються.

Висіяне післяжнивно насіння часто попадає у несприятливі умови зволоження, тому його схожість може бути низькою. Для проростання насіння у післяжнивний період необхідно, щоб вологість грунту становила понад 16%. Якщо цей показник менший, то проростання насіння триває довше, і польова схожість зменшується.

Продуктивність післяжнивних культур залежить від якості насіння, дотримання своєчасних строків сівби. Сіють післяжнивні культури, як і основні, кондиційним насінням, переважно з урожаю минулого року. Горох, ячмінь ярий, ріпу-стернянку з успіхом можна вирощувати зі свіжо зібраного перед сівбою, добре прогрітого на сонці насіння.

Названі сидерати (суріпиця, гірчиця, гречка) є медоносними рослинами, тому, крім відновлення родючості ґрунтів, вони суттєво збагачують кормову базу бджільництва.

Культурами для післяжнивної сидерації можуть бути: суріпиця яра (10 кг/га), гірчиця біла (12-15 кг/га), ріпак ярий (12-15 кг/га), редька олійна (15-17 кг/га) або їхні сумішки з вівсом (80-90 кг/га) та горохом-пелюшкою (70-80 кг/га). Зазначені травосумішки здебільшого потрібні в господарствах із розвиненим тваринництвом, де сидерацію поєднують зі зміцненням кормової бази.

Висівання культур у ранні строки сприяє формуванню високого врожаю. Про це свідчать узагальнені дані вітчизняних та німецьких вчених (табл. 5).

Таблиця 5. Урожайність культур за післяжнивного вирощування у різні строки

 

Післяжнивні посіви часто не досягають повного розвитку і потребують меншої площі живлення. У зв’язку з цим рекомендують у післяжнивних посівах збільшити норму висіву насіння порівняно з весняним на 10-20%. У чистому вигляді на гектар висівають 20-30 кг гірчиці білої і редьки олійної.

За умов достатнього зволоження і на зрошуваних землях дрібне насіння загортають на глибину 2-4 см, грубе - на 5-7 см. Спосіб сівби - звичайний рядковий із загортанням насіння на глибину 1-2 см, а за умов перезволоження грунту, що особливо характерно на низинних осушених площах, - поверхневий, розкидний.

За налагодженої організації виробництва в зоні достатнього зволоження України зелені добрива післяжнивного строку сівби є надійним плановим заходом відновлення родючості ґрунтів, підвищення урожаїв, зменшення виробничих витрат у рослинництві.

В зоні достатнього зволоження дані результати досліджень з використанням післяжнивної культури на зелене добриво доцільно запроваджувати під час вирощування просапних культур (цукрові буряки, картопля, кукурудза)

 

ПІДСІВНІ ПОСІВИ

Підсівні культури сіють навесні одночасно з основними під покрив. Їхній розвиток і формування врожаю відбуваються після збирання покривної культури. Збирають підсівні культури восени на корм або приорюють на зелене добриво. В окремих випадках, наприклад, підсіяну конюшину використовують не лише восени, але й рано навесні, і на звільненій площі сіють пізні ярі культури. Підсівне вирощування можна застосовувати в усіх зонах України, але найвищі врожаї воно дає у Лісостепу, на Поліссі, Передкарпатті, Закарпатті та на зрошуваних землях.

Підбір підсівних і покривних культур. Підсіви цінні тим, що не потребують окремого обробітку ґрунту, позаяк їх підсівають в основні озимі або ярі культури. Після збирання покривних культур, на початку літа, підсівні ростуть, розвиваються і в кінці сезону або восени дають урожай. Якщо підсіви, зокрема багаторічні трави, залишають на наступний рік, то їх вважають основними. Підсівні культури повинні на початку вегетації повільно рости, витримувати затінення під покривом. Таким вимогам у вологих умовах відповідають серадела, люпин, буркун, морква, конюшина червона і біла, у посушливих - суданська трава, сорго, могар, еспарцет, буркун.

Підсівні культури близько половини вегетаційного періоду ростуть разом із покривною культурою, тому їх продуктивність залежить від вибору останньої.

Кращі з покривних культур ті, що раніше звільняють поле і не утворюють густої надземної маси (однорічні травосумішки й озимі проміжні на зелений корм, горох тощо). Вони, хоч і утворюють густий травостій, проте рано звільняють поле, тому мало пригнічують посіви. Добрими покривними культурами є озимі і ранні ярі зернові за меншої на 10-15% норми висіву насіння від оптимальної. Під таким дещо зрідженим покривом озимих і ранніх ярих зернових культур підсіви бобових і злакових трав легше переносять негативну дію тривалого покриву завдяки кращому освітленню і більшій площі живлення тощо.

У Степу й південному Лісостепу перспективні для підсівного вирощування суданська трава, пайза, однорічна конюшина, а в західних районах України - райграс однорічний.

Особливості технології вирощування. Вирощують підсівні культури в полях озимих і ярих зернових, бобових і однорічних трав перед ярими культурами. Обробіток ґрунту повинен бути старанніший, ніж під основні культури без підсівання. Підсівають навесні впоперек або вздовж рядків покривної культури дисковими сівалками: в озимі культури після їх підживлення і боронування, в ярі - одночасно з сівбою або під час кущіння покривної культури.

Зменшення норми висіву покривної культури створює кращі умови для підсівної, але врожай першої знижується. Тому норма висіву покривних культур повинна бути така сама, як у чистих посівах, а норма для підсівних - більша на 10-20%.

Догляд за посівами складається із підживлення мінеральними добривами, боронування площі після збирання покривної культури; за коренеплодами, крім того, з культивації, букетування, розбирання букетів і міжрядного обробітку ґрунту.

Отавність однорічних кормових культур - це здатність рослин до вегетативного відновлення після скошування або випасання. Вона дає можливість одержати не один, а кілька укосів зеленої маси без додаткових витрат на обробіток ґрунту, сівбу тощо. Для однорічних культур відростання має особливе значення тому, що більшість їх збирають на зелений корм наприкінці весни і влітку, тобто задовго до настання осінніх морозів. Отже, вони мають достатньо часу для одного, двох і навіть трьох вегетативних відновлень. Іншими словами, за відповідного добору компонентів можна мати однорічні дво-, триукісні сумішки.

Досліди показали, що перспективними компонентами таких сумішок за умов достатнього зволоження є райграс однорічний, помірного зволоження - суданська трава і пайза, а на зрошуваних землях - суданська трава, пайза і райграс однорічний.

Отавність однорічних кормових культур залежить від строків збирання і висоти скошування покривної культури та культури вегетативного відновлення.

Дані досліджень кафедри загального землеробства Львівського НАУ і виробнича практика свідчать, що врожай зеленої маси першого укосу вико-вівсяно-райграсової сумішки, зібраної у фазі виходу в стрілку райграсу, низький, на початку цвітіння - вищий, під час масового цвітіння - найвищий, а другого укосу, навпаки. Збирання першого укосу сумішки у ранні фази забезпечило нижчий урожай, ніж у пізні, а другого укосу навпаки. Сумарно за два укоси врожай зеленої маси вико-вівсяно-райграсової сумішки був практично однаковий.

Отже, за допомогою строків косіння сумішки з райграсом однорічним можна регулювати надходження зеленої маси в зеленому конвеєрі.

Якщо підсівна культура після скошування погано або взагалі не відростає, то збирання її у ранні фази або на високому зрізі призводить до зниження врожаю. Закономірно, чим нижче скошування, тим вищий урожай. Це, у першу чергу, стосується кормового люпину і буркуну білого та жовтого.

Урожай зеленої маси покривної культури райграсу однорічного (однорічних трав) краще збирати в ранні фази вегетації і на високому зрізі (6-9 см). Це тому, що покривні культури за раннього строку збирання менше пригнічують підсівні, і в дещо нижчій кількості зрізуються рослини підсівного вирощування. За такого скошування райграс однорічний підсівного вирощування швидко відростає і дає два-три укоси.

Однорічні сумішки з райграсом однорічним висівають в основному посіві або після озимих проміжних культур. До звичайної, прийнятої норми висіву насіння одного компонента додають 12-20 кг/га насіння райграсу однорічного і висівають на глибину 3-5 см.

Обробіток ґрунту й удобрення під однорічні підсівні отавні сумішки такий, як під основні посіви. Важливо навесні і після укосів травостій підживити азотними, фосфорними та калійними добривами.

 

ОЗИМІ ПРОМІЖНІ ПОСІВИ

Озимі культури в проміжних посівах вирощують для одержання навесні зеленої маси, підгодівлі худоби, заготівлі силосу, сіна, трав’яного борошна, випасання і на зелене добриво. Проміжні посіви використовують тепло, воду й світло осіннього і ранньовесняного періоду (після збирання основної культури).

Підбір культур. У проміжних посівах вирощують озимі культури, які добре витримують осінні, зимові й ранньовесняні несприятливі умови, швидко ростуть навесні (квітень-травень) і дають високий урожай зеленої маси.

За строками використання зеленої маси розрізняють ранні (озимі свиріпа, перко, ріпак), середні (жито ранньо- і середньостиглих сортів) й пізні (пізньостиглі сорти жита, тритікале, пшениця, райграс багатоукісний та їх сумішки з озимою викою) озимі проміжні культури.

Сумішки озимих культур із викою продуктивніші, ніж чисті посіви. Так, на сортодільницях Закарпатської області вико-житня сумішка забезпечила 250-325 ц/га зеленої маси. Крім того, сумішки озимих з викою забезпечують цінніший, ніж чисті посіви, урожай, який містить більше протеїну і менше клітковини.

Особливості технології вирощування. Озимі проміжні посіви розміщують на родючих ґрунтах (де 2-3 роки тому вносили гній) після однорічних сумішок, озимих і ярих зернових культур і льону, на яких наступного року будуть вирощувати гречку, просо, однорічні трави, кукурудзу на зелений корм і силос, льон і картоплю та інші пізні ярі культури.

Під проміжні посіви, як і під зернові, слідом за збиранням попередника поле лущать на глибину 8-9 см, а через 10-12 днів, коли проростуть бур’яни, орють на 18-22 см. На схилах, щоб не розвивалася ерозія, орють впоперек, а культивують у два сліди: перший раз вздовж схилу, другий - впоперек. Якщо озимі сіють на не дуже засмічених бур’янами полях після кукурудзи, соняшнику та інших просапних культур, то можна застосовувати лише дискування на глибину 7-8 см. Перед сівбою грунт культивують на глибину 6-8 см.

На дерново-підзолистих і сірих опідзолених ґрунтах під передпосівний обробіток ґрунту вносять 2-3 ц/га фосфоритного борошна і стільки ж калійної солі та 1-1,5 ц/га аміачної селітри. Рано навесні посіви підживлюють (0,7-1,5 ц/га) аміачною селітрою. Ефективне також внесення у рядки 0,5-1 ц/га гранульованого суперфосфату. Якщо є можливість, під озимі проміжні посіви, крім мінеральних добрив, вносять 20-30 т/га гною або компостів. Особливо ефективне весняне підживлення озимих проміжних культур.

Строки сівби мають важливе значення при вирощуванні високих урожаїв озимих проміжних посівів. За дуже ранніх термінів сівби озимі переростають, а за пізніх - не встигають до настання зими зміцніти і загартуватися, тому погано витримують несприятливі умови зими. Найкраще перезимовують рослини з осені добре розвинуті, укорінені й стадійно молоді.

За даними Інституту землеробства і тваринництва західного регіону НААН України, у середньому за 3 роки найвищий урожай зеленої маси дало жито при сівбі в середині вересня. Озимий ріпак висівають 15-20 серпня, озиме жито, пшеницю, ячмінь та райграс багатоукісний і їх сумішки з озимою викою і зимуючим горохом - через 10-15 днів. Якщо озимі проміжні культури призначені для подвійного використання (восени і навесні), їх потрібно сіяти раніше вказаних строків. Норма висіву проміжних чистих посівів на 10-20% більша за звичайну, прийняту для вирощування на зерно. Якщо озимі зернові висівають у сумішках з озимою викою, то норму висіву треба зменшити. У західних областях України в сумішках висівають жита, пшениці, ячменю по 100-140 кг/га, райграсу багатоукісного - 15 кг/га і озимої вики - 30-50 кг/га.

Для осіннього випасання у середині серпня потрібно висівати сумішку жита (повна норма висіву) і вівса або гороху (половина норми).