Кормова база бджільництва, що склалася в республіці, характеризується дуже нерівномірним розподілом медозбору по території і періодах сезону. Це змушує здійснювати заходи щодо поліпшення її й шукати шляхи раціонального використання.

Додатковим резервом поліпшення кормової бази є змішані посіви сільськогосподарських культур з медоносними рослинами. Особливо перспективними є посіви вики, вико-вівса, люпину та гороху з фацелією або гірчицею, буркуну або фацелії з кукурудзою чи соняшником. Для цього до норми висіву основних культур додають 2—3 кг насіння фацелії, 2—4 гірчиці чи 2—3 кг буркуну. Сумісні посіви досить вигідні тим, що не потребують великих затрат і для нектароносних культур не доводиться виділяти в полях сівозмін окремих площ.

Велике значення для покращання кормової бази бджільництва мають пожнивні та поукісні посіви медоносів з коротким періодом вегетації до цвітіння — гречки, гірчиці, фацелії, чини посівної тощо. Пожнивні посіви проводять в липні у польових сівозмінах після збирання озимого ріпака, ранніх зернових культур, а післяукісні в травні— червні в кормових сівозмінах після скошування на зелений корм озимих, вико-вівса та ін.

Пожнивні та поукісні посіви, зацвітаючи в серпні — вересні, забезпечують бджіл медозбором й закривають пізньолітній медозбірний період.

Перспективною поукісною і пожнивною культурою в зонах Лісостепу та Полісся є гречка, тому що вона, на відміну від багатьох інших культур, характеризується відносно коротким періодом вегетації (для скоростиглих сортів всього 55—60 днів). 1 га поукісного посіву гречки дає 60—80 кг нектару і 8—16 ц зерна, а пожнивні посіви забезпечують одержання 30—40 кг/га меду та 100—150 ц зеленої маси на сидеральне добриво.

Урожай поукісних та особливо пожнивних посівів гречки залежить від заходів агротехніки і дотримання оптимальних строків проведення всіх сільськогосподарських робіт.

Під посіви виділяють чисті поля. Підготовляють грунт відразу після збирання попередника, щоб не допустити висихання, бо успіх вирощування гречки в таких посівах значною мірою залежить від наявності вологи.

Серед інших медоносів за своїми біологічними особливостями найбільш придатна для висіву після скошування ранніх озимих на зерно гірчиця біла. В господарстві її можна використати як кормову, сидеральну культуру. Цвіте вона протягом місяця, особливо приваблюючи бджіл у ранкові години, коли виділяється багато пилку та нектару. Культура дає нектар також при високій температурі та низькій вологості, добре витримує перші осінні заморозки (до —4°С). Лише при зниженні температури до —7 °С висіяну післяжнивно гірчицю приорюють.

Післяукісну фацелію висівають не пізніше другої декади червня, тому що її цвітіння запізнюється. Посіви її дають до 150 ц/га зеленої маси і 80—90 кг/га меду, сприяють нарощуванню сили сімей на зиму.

Літні посіви створюють добрий підтримуючий медозбір для бджіл у період, коли з інших медоносів його майже немає. Вони сприяють поповненню запасів кормів у вуликах і нарощуванню молодих бджіл на зиму.

При кореневому та поверхневому поліпшенні лук і пасовищ рекомендується висівати високомедоносні багаторічні бобові трави та підживлювати травостій фосфорними й калійними добривами. Це сприяє збільшенню врожаю зеленої маси, покращанню її якості, підвищенню нектарної продуктивності на два-три роки. Ще кращі результати дає ранньовесняний посів трав з внесенням добрив: на 70— 90 % підвищується нектаропродуктивність 1 га лук і пасовищ. Зрошення також сприяє поліпшенню якісного складу травостою лук на 23—27 %.

Нині на Україні здійснюють заходи по лісонасадженню, озелененню міст та населених пунктів, створенню ґрунтозахисних насаджень. Посадка лише 3—5 дерев липи або білої акації збільшить нектарозапас 1 га лісу на 10 кг. Проведення заходів щодо підвищення нектаропродуктивності лісових насаджень республіки дало б у недалекому майбутньому добрі результати. Лісові насадження створюють не на один, а на десятки й сотні років. Медоносне дерево чи кущ буде щорічно принаджувати нектаром та пилком бджіл.

Таким чином, для розвитку бджільництва й збільшення медозборів важливо при лісомеліоративних роботах, створенні полезахисних смуг, гаїв, парків, ґрунтозахисних насаджень підбирати породи дерев і кущів з урахуванням їх нектароносних якостей.

Переважна більшість медоносних дерев належить до супутніх порід другого ярусу, які ростуть під покривом світлолюбних крон дуба, ясеня, сосни. Вони найбільш тіньовитривалі і добре ростуть, задовольняючись тією сонячною енергією, яка проходить крізь крони головних порід. Найбільшу цінність для бджільництва мають такі лісові масиви, у складі яких головні породи становлять 70—80, а супутні другого ярусу —20—30 %, причому серед останніх половина медоноси (липа, клени, явір, акація біла, гледичія, верби, груша, яблуня, абрикоса, алича тощо).

Майже по всій території республіки в лісостеповій та степовій зонах щороку створюють нові полезахисні лісосмуги. За рекомендаціями Б.Й.Логгінова (1961), деревні породи підбирають з таким розрахунком, щоб до лісосмуги вводити до 50 % і більше супутніх порід дерев та кущів, серед яких значне місце повинні займати медоноси. У зоні Лісостепу для цього використовують липи: серцеподібну, широколисту, сріблясту та ін., клени, горобину звичайну, черешню, яблуню, грушу, абрикосу, айву, бархат амурський, скумпію, смородину, акацію жовту, жимолость татарську тощо.

Для південних районів головними породами можуть бути біла акація, гледичія, софора японська, а супутніми — польовий, татарський та гостролистий клени, айлант, абрикоса, груша, яблуня, черешня, алича, скумпія, смородина золотиста, свидина, птелея, бирючина, айва японська та ін. Такий набір медоносних порід рослин у складі лісосмуг створює підтримуючий медозбір для нарощування бджіл весною, особливо в степових районах, де в цей час у кормовому балансі пасік не вистачає нектару й пилку.

Територія України вкрита густою мережею річок, ставків та великих водойм, штучних зрошувальних систем. Для поліпшення водного режиму, збереження вологи водойми обсаджують деревами й кущами. Найкращими медоносами прибережних насаджень є верби: біла, ламка, п'ятитичинкова, прутоподібна, чорніюча, пурпурова і т. д. Для залісення пісків на прирічкових терасах використовують шелюгу жовту та червону, вербу тритичинкову. Різні види верб створюють весняний медозбір високоякісного пилку та нектару.

Значно цінні для бджільництва посіви на зелене добриво в міжряддях саду таких медоносних рослин, як фацелія, гречка та гірчиця. При дотриманні вимог агротехніки плодових насаджень рослини висівають у другій половині липня через міжряддя полосами. Вони забезпечують одержання 40—50 кг/га меду і до 150 ц/га зеленої маси.

Збільшити збір меду в господарствах без значного розширення площ, зайнятих під медоносними рослинами, можна шляхом вирощування останніх в умовах високої агротехніки. При цьому кількість генеративних органів на стеблах рослин значно зростає, а кількість нектару, що виділяється однією квіткою, збільшується. Всі медоносні рослини краще виділяють нектар на більш родючих грунтах.

Велике значення для поліпшення нектаровиділення мають способи і строки посіву. Широкорядні посіви гречки, буркуну, еспарцету підвищують нектаропродуктивність порівняно з суцільними на 30—35 %. Кожна культура за вегетаційний період виділяє найбільше нектару при висіванні в оптимальні строки. Найкращі умови для посіву гречки і фацелії — перша декада травня, огіркової трави й гірчиці — остання декада квітня.

На підвищення нектаропродуктивності сільськогосподарських медоносів значною мірою впливає використання добрив. Так, при внесенні суперфосфату під посіви гречки нектаропродуктивність її підвищується на 25—30 %, при удобренні фосфорно-азотними добривами соняшника — на 25—50 %; кількість нектару в квітках конюшини червоної при внесенні фосфорно-калійних добрив досягає 37—42 %.

Значно підвищує виділення нектару використання мікроелементів, але для окремих культур на певних типах грунтів вони діють по-різному. Так, марганець підвищує врожайність і виділення нектару гречкою на чорноземах, бор — на дерново-підзолистих грунтах.

Велике значення для збільшення зборів меду має правильний підбір вирощуваних в господарстві сортів, медоносних рослин. Так, нектаропродуктивність різних сортів гречки коливається від 80 до 200 кг/га цукру в нектарі, соняшника — від 13 до 111 кг/га. Таким чином, своєчасна й правильна підготовка грунту, спрямована на збереження вологи, високоякісна сівба в оптимальні строки, внесення добрив, підбір сортів, відповідний догляд за посівами сприяють не тільки підвищенню врожайності сільськогосподарських культур, а й їхній нектаропродуктивності.

Деякі господарства мають поблизу пасік невеликі ділянки для вирощування медоносних рослин (з розрахунку 1 га на 10 сімей бджіл). Вирішального значення для збільшення збору меду ці ділянки не мають, тому на них краще висівати такі медоносні рослини, які цвітуть під час безмедозбірного періоду (гісоп лікарський, сідач коноплевидний, золотушник, сильфія пронизанолиста, змієголовник, огіркова трава тощо).

Розміри пасік і їх розміщення на території в першу чергу повинні зумовлюватись наявністю медоносних ресурсів природних та посівних сільськогосподарських угідь. На період медозбору на одному точку необхідно розміщувати таку кількість сімей, яка б відповідала запасу нектару на даній місцевості. Для визначення кількості сімей доступний нектарозапас певної місцевості розділяють на передбачуваний збір меду однією сім'єю.

При виборі місць для кочівель користуються картою-схемою розміщення сільськогосподарських ентомофільних культур, яка є у агропромислових об'єднаннях.

Ті пасічники, які щороку підвозять бджіл за правильно складеним планом до джерел медозбору 2—3 рази за сезон, щороку одержують товарний мед. При вивезенні пасік на медозбір слід пам'ятати, що квітки всіх медоносів виділяють більше нектару на початку цвітіння, а тому не слід запізнюватися з підвезенням бджіл до квітуючих рослин.

Розміщують сім'ї бджіл безпосередньо біля джерела медозбору або в центрі його: чим ближче бджолам літати за нектаром, тим більше вони зберуть меду. Вибираючи місце для розміщення пасіки, необхідно мати уяву про під'їзні шляхи, наявність або відсутність бджолиних сімей громадського чи індивідуального сектора.

У зв'язку з тим, що медоносні рослини знаходяться на невеликих площах, особливо весною і восени, перспективним є розміщення бджолиних сімей невеликими пасічними точками, по 30—40 на кожному, на відстані 1—3 км один від одного. Це сприяє ефективнішому використанню кормової бази бджільництва, а весною і восени — кращому нарощуванню бджолиних сімей.

Источник http://www.bee-home.ru