Велике значення в поліпшенні кормової бази для бджільництва мають післяжнивні та післяукісні посіви медоносів, які мають короткий період вегетації до цвітіння. Це — гречка, гірчиця, фацелія, чина посівна тощо. Післяжнивні культури висівають у липні в польових сівозмінах після збирання озимого ріпака, ранніх зернових, а післяукісні — в травні — червні в кормових сівозмінах після скошування на зелений корм озимих, вико-вівса та ін.

Післяжнивні та післяукісні посіви, зацвітаючи в серпні — вересні дають медозбір для бджіл в пізньо-літній безмедозбірний період. Крім того, з цих посівів одержують і додаткову продукцію: зерно або корм для худоби чи зелене добриво.

Перспективною післяукісною і післяжнивною культурою в зоні Лісостепу та Полісся є гречка, оскільки вона, на відміну від багатьох інших культур, має відносно короткий період вегетації (для скоростиглих сортів всього 55—60 днів). З 1 га післяукісного посіву гречки одержують по 60—80 кг нектару і 8—16 ц зерна, а з післяжнивних посівів — 30—40 кг меду та 100—150 ц зеленої маси на сидеральне добриво.

Успіх у використанні післяукісних і особливо післяжнивних посівів гречки залежить в основному від прийомів агротехніки і дотримання оптимальних строків проведення всіх сільськогосподарських робіт.

Поля під ці посіви повинні бути чисті від бур'янів. Підготовляти грунт слід зразу ж після збирання попередника, щоб запобігти висиханню грунту, оскільки успіх вирощування гречки в таких посівах значно залежить від наявності вологи.

Система підготовки грунту включає: лущення стерні, культивацію плоскорізами, ущільнення та розбивання грудок, коткування. Грунти, бідні на поживні речовини, обов'язково потрібно удобрювати. В результаті внесення повного мінерального добрива нектаровиділення збільшується на 15—20 %. Післяукісні посіви, залежно від складу грунту і зони розміщення господарства, можна проводити широкорядним або суцільним рядковим способом.

Урожайність і нектаропродуктивність значно залежать від сорту гречки. Для післяукісних і післяжнивних посівів слід використовувати як скоростиглі, так і середньостиглі сорти. Висівання випадкових сортів, а також сортів, районованих для весняних строків, часто призводить до недобору врожаю зерна і меду, особливо в роки з холодним літом.

Серед інших медоносів за своїми біологічними особливостями найбільш придатна для посіву після скошування ранніх озимих на зерно гірчиця біла. В господарстві її можна використовувати як кормову і сидеральну культуру. До і на початку цвітіння гірчицю білу добре поїдають велика рогата худоба, вівці. Цвіте протягом місяця. Квітки приваблюють бджіл своїми розмірами, запахом і забарвленням, особливо вранці, коли виділяється багато пилку й нектару. Ця культура продукує нектар і при високій температурі та низькій вологості. Добре витримує перші осінні приморозки до —4 °С. Лише при зниженні температури до —7°С гірчицю слід приорювати на зелене добриво.

Післяукісну фацелію треба висівати не пізніше другої декади червня, тому що вона пізно цвіте. Посіви її дають з 1 га до 150 ц зеленої маси і 80—90 кг меду, сприяють нарощуванню сили сімей на зиму та удобрюють грунт органічною масою.

Літні посіви є підтримуючим медозбором для бджіл у період, коли в інших медоносів він майже відсутній. Вони сприяють поповненню запасів кормів у вуликах і нарощуванню молодих бджіл на зиму.

Источник http://www.bee-home.ru