Як не прикро, але скорочення поголів’я свійських тварин, що спостерігається в Україні протягом останніх двох десятиліть, спричинило не лише значне падіння виробництва молока, масла й м’яса, але й негативно позначилося на родючості ґрунтів.

          Сьогодні повноцінне живлення органічними добривами на своїх ланах практикують одиниці господарств. Решта замість гною сяк-так використовують мінеральні добрива, й те віддають перевагу азотним. Відтак де взятися дорогоцінному гумусу, від кількості якого безпосередньо й залежить родючість?

          З огляду на те, що збільшити поголів’я худоби набагато складніше, ніж було його вирізати, гумусна перспектива вимальовується не райдужною. Але вихід є. Це так звані зелені добрива - сидерати.

    30-40 тонн гною на гектарі можна замінити, засіваючи спеціальні сидеральні культури. Цей метод, як правило, дуже ефективний в поєднанні з мінеральними туками у зв'язку з окультуренням не тільки орного, а й підорного шару ґрунтів. А сидерація на відміну від внесення гною сприяє утворенню більшої кількості водорозчинного «молодого» гумусу.

- Зелені добрива або сидерати - це свіжа зелена маса рослин, яку заробляють у ґрунт переважно на місці її виростання для збагачення його на органічну речовину, азот, а також для поліпшення водного, повітряного ітеплового режиму, - вводить в курс директор Департаменту ринків рослинництва Мінагрополітики України Олександр Демидов. - Найефективніше зелене добриво себе проявляє в зонах достатнього зволоження і на зрошуваних землях. У Поліссі його застосовують переважно на малородючих дерново-підзолистих і супіщаних

ґрунтах. Важкі, перезволожені та заболочені ґрунти малопридатні для вирощування сидератів.

    Найкраще цей процес запровадити при вирощувані картоплі, кормових і цукрових буряків, кукурудзи, озимих зернових, овочевих іплодово-ягідних культур. Як сидерати найкращі бобові: багаторічний і однорічний люпин, буркун, еспарцет, конюшина, люцерна. А з небобових підходять озимий і ярий ріпак, озиме жито, редька олійна, гірчиця, середела, гречка, багатокомпонентні суміші окремих культур (соняшник, гречка, горох тощо).

    Залежно від виду сидерації розрізняють самостійне зелене удобрення (зелені пари), яке використовують дуже рідко, бо поле залишається на рік непродуктивним. Наступні, найпоширеніші види - підсівна і післяжнивна культура сидерації. У першому випадку сидерати підсівають під попередню культуру (люпин, буркун, середелу), в другому - одразу ж після збирання основної культури проводять залежно від агротехніки підготування ґрунту - лущення стерні, культивацію.

    Завідувач сектору Інституту агроекології НААНУ Галина Ярмоленко у свою чергу радить:

    - Для інтенсивного наростання зеленої маси бажано перед посівом сидерату внести 60-90 кг/га мінерального азоту. Підсівну сидерацію найкраще провадити рано навесні впоперек рядків під озимі культури. Під ярі - відразу після посіву покривної культури. Після жнив - у післяукісних посівах і після ранніх зернових. У разі заорювання всієї маси сидератів живлення вважається повноцінним, якщо масу завозять з іншої площі - укісним, а при використанні кореневих решток, стерні та отави - комбінованим, або отавним.     Форму сидерації обирають залежно від забезпечення тваринництва зеленими кормами.

 На думку науковців і практиків, при виборі виду зеленого добрива слід зважати на біологічні особливості рослин, зокрема, мають неабияке значення показники ґрунтової родючості з урахуванням вмісту у ґрунті гумусу, елементів живлення та рівня кислотності.

    Злакові культури - озиме жито та його різновиди (зеленоукісне, багаторічне), овес, райграс - переносять надлишкову кислотність ґрунту і невисокий вміст у ньому поживних речовин, добре реагують на додаткове внесення азоту.

    Бобові, на відміну від злаків, краще ростуть на більш родючих ґрунтах (за винятком однорічних люпинів), не потребують додаткового внесення азоту, але погано переносять забур'яненість полів і не можуть за короткий період вегетації наростити значну біомасу.

    Хрестоцвіті краще ростуть на багатих ґрунтах, пригнічуються бур'янами, негативно реагують на нестачу вологи, потребують додаткового внесення азоту. Ці рослини дуже вимогливі до рівня культури землеробства, за винятком редьки олійної. Остання за своїми вимогами до ґрунтової родючості відрізняється від інших хрестоцвітих відносною невибагливістю.

- Сьогодні застосування сидератів є ефективним і дієвим заходом, насамперед, з економічної точки зору та в жорстких умовах економічної кризи, - переконує Олександр Демидов. - Затрати на внесення міндобрив у перерахунку на 1 т діючої речовини є в 2,2 рази вищими, ніж в такому ж перерахунку на внесення гною. З іншого боку, за ступенем дії на врожайність культур, сидерати наближаються до підстилкового гною в дозі 20-30 т/га при витратах на їх виробництво та застосування в 2-4 рази нижче. З кожної тонни зеленої маси утворюється 30 кг гумусу, тобто близько 600-800 кг на гектар. Додатково за рахунок органічних залишків у ґрунті утворюється ще 450 кг гумусу. Всього завдяки сидератам накопичується гумусу в обсягах 1050-1350 кг на гектар.

                              Характеристики поживності сидеральних культур у порівнянні з гноєм

        На думку фахівців, сидерація також запобігає ерозії та деградації ґрунту, сприяє інтенсивній фільтрації води в підорному шарі, істотно знижує ураження рослин хворобами, різко зменшує забур’яненість поля (дикі рослини ще до цвітіння дискуються з сидеральною культурою та заорюються), сприяє зростанню врожайності не тільки першої, а і послідуючих культур сівозміни.

                                                    Підготував Володимир ВІЛЬОВИЧ

Источник http://a7d.com.ua/