Вирощування сільськогосподарських культур для виробництва зелених добрив має велике агрономічне і економічне значення. З точки зору економіки доцільніше їх вирощувати як проміжні культури, займаючи поле основною культурою, яка забезпечуватиме прибуток.

Автор: В. В. Лихочвор, доктор сільськогосподарських наук, професор
Львівський державний аграрний університет

* На прохання автора стаття друкується мовою оригіналу

Вирощування сільськогосподарських культур для виробництва зелених добрив має велике агрономічне і економічне значення. З точки зору економіки доцільніше їх вирощувати як проміжні культури, займаючи поле основною культурою, яка забезпечуватиме прибуток. За тривалістю вегетації їх можна поділити на три групи:

• короткий вегетаційний період (45-60 днів) – фацелія, гірчиця біла, редька олійна;
• середній вегетаційний період (60-80 днів) – горох, люпин вузьколистий, серадела, соняшник та ін.;
• довгий вегетаційний період (більше 80 днів) – люпин жовтий, кормові боби та ін.

Для одержання зеленого добрива можна вирощувати наступні культури (таб. 1).

Сидерати (зелені добрива) післяжнивні з коротким терміном вегетації

У різних грунтово-кліматичних умовах України тривалість безморозного періоду після збирання ранніх культур, зокрема озимих та ранніх ярих зернових, становить 60-80 днів. Тривалість вегетаційного періоду з середньодобовою температурою вище 10°С може досягати 80-90 днів. Це дає змогу вирощувати однорічні культури на сидерати. Кількість днів від сходів до настання укісної стиглості багатьох однорічних культур становить 45-50 днів, а деяких 85-90 днів, що дає можливість вирощувати їх післяжнивно і збирати 200-300 ц/га зеленої маси.

Якщо поле після збирання врожаю зернових пустує – у ґрунті не нагромаджується органічна речовина через відсутність фотосинтетичної діяльності. Невикористані рослинами поживні речовини, зокрема нітратні сполуки азоту, вимиваються в нижні шари ґрунту і з підґрунтовими водами потрапляють у водойми, забруднюючи їх.

Рис.1. Збільшення/зменшення кількості цист і личинок нематоди в 100 г ґрунту, %, під впливом сортів редьки олійної, що вирощується у післяжнивних посівах (IHAR Oddzial Bydgoszcz).

На природних угіддях рослини вегетують і нагромаджують органічну речовину впродовж періоду з температурою вище 5°С. З допомогою післяукісних, післяжнивних, підсівних та озимих проміжних культур можна продовжити період формування органічної маси на полі.

Найбільша цінність післяжнивних посівів полягає в тому, що приорювання їх дозволяє повернути органічну масу в ґрунт.

Післяжнивні посіви вирішують проблему бур’янів. Посіви гірчиці, редьки олійної та інших капустяних пригнічують ріст бур’янів, переростаючи їх. Використання післяжнивних культур на зелене добриво значно поліпшує родючість грунту, його фітосанітарний стан, фізичні властивості. Особливо важливо застосовувати сидеральні посіви при відсутності мінеральних і органічних добрив, пестицидів.

Післяжнивні посіви зменшують змив ґрунту на полях у другій половині літа і восени, сприяють підвищенню загального рівня технології кожної культури та сівозміни в цілому. Вони сприяють нагромадженню вологи в ґрунті, використовуючи вологу опадів на 70-80% більше, ніж поля не зайняті післяжнивними посівами. Там волога опадів менше проникає в ґрунт, переважає поверхневий стік, сильніше випаровується з ґрунту через відсутність затінення.

Найдешевшим замінником мінеральних добрив є зелене добриво. Його цінність залежить насамперед від виду культури і кількості приорюваної зеленої маси. Вирощування післяжнивних культур на зелене добриво особливо перспективне у зоні достатнього зволоження. Вони згладжують несприятливий вплив поганого попередника і дають фітосанітарний ефект. Зелена маса сидеральних добрив приорюється соковитою з високим вмістом води, тому вона розкладається і виділяє азот швидше, ніж підстилковий гній.

Для сидератів найбільше підходять дві групи культур: бобові, що дають зелену масу багату на поживні елементи, особливо азот; капустяні, що відзначаються швидким ростом і високим урожаєм зеленої маси. Кращі сидерати – бобові, які можуть вирощуватись після збирання однорічних трав, ранніх зернових (озимий ячмінь), озимого ріпаку, озимої суріпиці та на площах озимих зернових (ярий ячмінь, озима пшениця), що зібрані в липні. Для цього використовують горох, пелюшку, вику, боби, люпин. Вони забезпечують урожайність зеленої маси вище 100 ц/га. Збагачують азотом ґрунт, оскільки маючи здатність до нагромадження цього елементу за рахунок симбіотичної азотфіксації, не витрачають його на формування зерна. Бобові поліпшують аерацію ґрунту, пригнічують бур’яни, розчиняють важкодоступні форми фосфору і калію.

Світлина 1. Урожайність зеленої маси редьки олійної за сівби 18 серпня становить 212 ц/га

Ще більший урожай зеленої маси дають швидкоростучі капустяні культури – редька олійна, гірчиця, суріпиця, озимий та ярий ріпак. На одному гектарі можна мати 200-300 ц/га і більше зеленої маси. Її приорювання поповнює ґрунт органікою, забезпечує фітосанітарну очистку ґрунту і підвищує урожайність наступних культур. За допомогою післяжнивних культур на сидеральне добриво можна стерньові попередники піднести із категорії найгірших до категорії задовільних та добрих при відносно невеликих затратах.

Найбільше поширення в якості сидеральних культур мають редька олійна і гірчиця біла. Дуже цінною є також фацелія.

Редька олійна (Raphanus sativum oleifera Metrg.)

Редька олійна характеризується високою врожайністю зеленої маси, яка у післяжнивних посівах може досягати 300-400 ц/га. Укісна стиглість її настає через 45-50 днів. Особливо ефективна редька олійна як сидерат на бідних і важких ґрунтах: покращуються фізичні властивості ґрунту, зменшується небезпека ураження хворобами, підвищується врожайність наступних культур.

Редька олійна – холодостійка культура. Насіння починає проростати при 2 °С, оптимальна температура для проростання 10-12 °С. Сходи витримують приморозки до мінус 3-4 °С, а дорослі рослини – до мінус 5-6 °С.

Редька олійна вологолюбна рослина. Тому літні посіви за нестачі вологи можуть зменшувати урожайність зеленої маси.

Технологія вирощування редьки олійної майже така ж, як і гірчиці білої.

Редька олійна не вимоглива до попередників. Не рекомендується її сіяти після інших капустяних культур і цукрового буряку. Обробіток грунту такий, як для ярих зернових культур. На насіння редьку олійну сіють у ранні весняні строки. Висівають її звичайним рядковим способом з мідряддям 15 см. Насіння загортають не глибше 2-3 см. Норма висіву 15-20 кг/га. Вона добре реагує на внесення мінеральних добрив N45-60P45-60K45-60.

Збирають редьку олійну на зелену масу з фази бутонізації, на силос – при зав’язуванні плодів. Для збирання насіння більше підходить двофазний спосіб. Скошують у валки, коли насіння в стручках стає світло-коричневим. Стручки не розтріскуються, тому із збиранням можна не поспішати і вибирати суху сонячну погоду. Після збирання ворох очищають. Насіння зберігають при вологості 10-12%.

Редька олійна на зелене добриво

В останні роки відбувається концентрація вирощування цукрового буряку. Перед такими господарствами виникає проблема попередників, оскільки швидке повернення цукрового буряку на те ж поле може призвести до наростання чисельності нематоди. Підсилює цю проблему розширення посівних площ ріпаку. У деяких господарствах ці дві культури розміщені в одній сівозміні, внаслідок чого створюються надзвичайно сприятливі умови для стрибкоподібного поширення нематоди. Через два-три цикли такої «горе-сівозміни» виявиться, що на полях неможливо вирощувати ні цукровий буряк, ні ріпак.

Тому дуже актуальним є пошук шляхів ефективного контролю чисельності цист і личинок нематоди, запобігання зростанню їх кількості. Одним із шляхів контролю може стати вирощування нематодостійких сортів редьки олійної як в основній культурі, так і в післяжнивних посівах.

Створено сорти редьки олійної, які придатні для біологічного знищення нематоди в ґрунті. Це сорти зарубіжної селекції Колонел, Пеглетта, Матадор і вітчизняної селекції – Журавка. Ці сорти можна використовувати як проміжні провокаційні посіви.

За даними польських дослідників (M. Nowakowski, 2007) зменшення чисельності нематод при вирощуванні нематодостійких сортів редьки у післяжнивних посівах становить 30-50%, а саме у сорту Колонел – 46%, Ремонта – 42%, Адажіо – 40% (рис.1). Для порівняння: на чорному пару зростає популяція нематоди.

Сорти редьки олійної, що не мають властивостей біологічного знищення нематоди, спричинюють кількаразове збільшення цього шкідника (табл. 2). Так, сорт Сілетта Нова призводить до зростання популяції нематоди бурякової на 210-400%. Вирощування нематодостійких сортів як основної культури (а не післяжнивної!) забезпечує зниження чисельності нематоди на 70-90% (табл. 2).

Вирощування редьки олійної як післяжнивної культури може забезпечувати високий урожай зеленої маси – 200-400 ц/га і навіть більше. Рівень урожайності у значній мірі визначається строками сівби. Так, за даними Львівського державного аграрного університету за сівби редьки олійної 18 серпня врожайність становила 212 ц/га (світлина 1), а за сівби 29 липня – 324 ц/га (світлина 2).

За даними Ю. Ф. Олексенка (1988), хімічний склад зеленої маси редьки олійної залежить від добрив і в середньому становить: азоту – 2,6, фосфору – 1,0, калію – 2,2 (в % на абсолютно суху речовину). При вологості зеленої маси в межах 85-90%, за нашими розрахунками, в ґрунт з сидератами надійде залежно від урожайності і вологості маси така кількість елементів живлення:

• урожайність 212 ц/га > N55-83 P21-32K47-70
• урожайність 324 ц/га > N84-126 P32-49K70-108

За даними M. Nowakowski (2007), за врожайності редьки олійної вище 400 ц/га у ґрунті залишається N75-120P40-50K210-240, а за даними В. М. Тужіліна (1990), з урожаєм 462 ц/га – в ґрунті акумулюється N86P66K248.

Гірчиця біла (Sinapis alba L)

Гірчиця біла маловимоглива до ґрунтів, але краще росте на середньосуглинкових, достатньо забезпечених поживними речовинами з реакцією близькою до нейтральної. Погано переносить надмірну кислотність. Це холодостійка культура, яка витримує приморозки до мінус 6-7 °С. Дуже цінним є те, що вона продовжує вегетувати навіть за температури 2-3 °С тепла. Гірчиця біла вимоглива до вологи, менш посухостійка, ніж гірчиця сиза.

Світлина 2. Урожайність зеленої маси редьки олійної за сівби 29 липня становить 324 ц/га

Гірчиця біла характеризується швидким ростом вегетативної маси. Укісна стиглість настає через 34-38 днів. Тривалість періоду від сходів до цвітіння становить 40-50 днів.

Завдяки швидкорослості її використовують на сидеральне добриво, висіваючи навіть у пізні строки (кінець липня – початок серпня), після збирання зернових культур.

Коренева система проникає вглиб на 70 см і більше та характеризується високою засвоювальною здатністю. Вона здатна своїми виділеннями перетворювати недоступні для рослин поживні речовини (фосфор і калій) на доступні. За деякими даними, гірчицю можна використовувати як природний гербіцид для зменшення забур’янення наступних культур у сівозміні. Найтехнологічніше цю властивість використовують так: гірчицю сіють після збирання зернових і приорюють у вигляді зеленого добрива. При цьому руйнуються тканини рослин гірчиці і вивільняється фермент, що перетворює глюкозинолати на ізотиціанати. Найбільш сильнодіючий ізотиціанат – синігрин, який добре пригнічує ріст багатьох видів бур’янів. Крім цього гірчиця покращує фітосанітарний стан поля, очищаючи ґрунт від кореневих гнилей. Це дуже важливо при монокультурному вирощуванні зернових.

Технологія вирощування. Розміщують гірчицю білу на чистих від бур’янів полях після зернових, зернобобових і просапних культур.

Під гірчицю білу, коренева система якої характеризується високою засвоювальною здатністю, доцільно вносити фосфоритне борошно і каїніт. Норма внесення добрив – N45-90P45-60K45-60.

Висівають у ранні строки рядковим способом. Норма висіву – 15-16 кг/га, глибина загортання насіння 1,5-2,0 см.

Догляд за посівами включає коткування. Для боротьби з бур’янами, за даними Інституту олійних культур УААН (А.Чехов, Н. Жернова, 2005), можна використовувати гербіциди Дуал, 96% к.е. (1,6-2,2 л/га); Трефлан, 24% к.е. (4-6 л/га); Трефлан, 24% к.е. (4-6 л/га); Трефлан, 48% к.е. (2-3 л/га), Бутізан, 40% к.е. (1,75-2,0 л/га); Селект 120, к.е. (0,4-0,8 л/га). Оскільки офіційної реєстрації цих препаратів на гірчиці немає, потрібні додаткові консультації з фірмами-виробниками.

Для захисту сходів від пошкодження хрестоцвітими блішками насіння протруюють препаратами Офтанол Т, 50% з.п. (4 кг/ц); Чинук, 20% т.к.с. (2,0 л/ц); Хінофур, 40% т.п. (1,5-1,8 л/ц). У фазах цвітіння – формування стручків проводять при потребі крайові обробки посівів для захисту від капустяної попелиці інсектицидом Децис, 2,5 к.е. (0,3 л/га).

Гірчицю білу можна збирати як прямим комбайнуванням, так і роздільно. Збирають напряму при достиганні всіх стручків за вологості насіння 12-15%. Насіння при достиганні не осипається, на відміну від гірчиці сизої. За роздільного збирання скошують у валки за вологості насіння 25-30% на висоті зрізу 20-30 см. Валки підбирають за вологості насіння 10-12%. Для тривалого зберігання насіння підсушують до вологості 8%.

Зареєстровані в Україні сорти Кароліна, Підпечерицька, Талісман.

Технологія вирощування у післяжнивних посівах. Збирання зернових культур проводять з одночасним подрібненням соломи. Важливо рівномірно розстелити її по полю. Слідом за цим, не допускаючи пересихання ґрунту, проводять поверхневий обробіток дисковими знаряддями. У районах достатнього зволоження ефективною є мілка оранка на глибину 14-16 см.

Для одержання вищого врожаю зеленої маси доцільно внести під сидерати мінеральні добрива, особливо азотні. Норма внесення N60-90 P45-60K45-60. Внесення мінеральних добрив не лише підвищує врожайність зеленої маси, але й істотно змінює хімічний склад у бік збільшення вмісту азоту, фосфору, калію і кальцію. Поживні речовини не вимиваються, оскільки засвоюються гірчицею. Під час розкладу органічної маси гірчиці поступово вивільняються елементи живлення для наступної культури в сівозміні. Крім того, азот з розрахунку N10 на 1 т соломи потрібний для проходження процесу мінералізації придискованої соломи.

Норма висіву гірчиці білої для післяжнивних посівів становить 15-20 кг/га. Сіють зерновими сівалками. Є практичний досвід використання для сівби гірчиці розкидачів мінеральних добрив марок НРУ-0,5, МВД-900 та ін. Після цього поле боронують і коткують. Оптимальна глибина загортання насіння 1,5-3,0 см. Післяжнивний строк сівби гірчиці – кінець липня в північних та перша-друга декада серпня в центральних і південних областях України.

Фацелія (Phacelia tanacetifolia Benth)

Фацелія невимоглива до ґрунтів, вирощують на супіщаних, суглинкових, чорноземних, торф’яних та інших ґрунтах. Стійка до весняних та осінніх заморозків, витримує зниження температури до мінус 5-6 °С. Насіння починає проростати за 3-4 °С, а краще за

8-10 °С. Добре витримує посуху, але не витримує надмірного зволоження.

Сіють рядковим (15 см) і широкорядним (45 см) способом. Норма висіву відповідно 10-15 кг/га і 6-8 кг/га. Глибина загортання насіння 1-3 см. Норма внесення мінеральних добрив під фацелію становить N45-60P30-45K30-60. Сорт Аліна.

Гірчиця біла (Sinapis alba L)

Не уражається шкідниками та хворобами. Фацелія належить до цінних фітосанітарних рослин.

Як кормова культура має посередні якості. Фацелію використовують на зелену масу та силос, молодою її добре їсть худоба. У 100 кг зеленої маси міститься 16 кормових одиниць. Фацелію на корм доцільно висівати у суміші з викою, горохом, люпином і вівсом. Вона запобігає виляганню бобових. Середня врожайність зеленої маси фацелії – 200 ц/га, насіння – 5-6 ц/га.

Фацелія належить до цінних сидератів. Приорана зелена маса (орієнтовно 200 ц/га) рівноцінна внесенню 20 т/га гною. Найкраще приорати зелену масу у середині – кінці цвітіння.

За даними польських дослідників, фацелія як сидеральна культура переважає гірчицю білу і редьку олійну за впливом на урожайність бульб картоплі (табл. 3).

За даними В. М. Тужіліна (1990), при врожайності зеленої маси фацелії 317 ц/га в ґрунті акумулюється N78P52K196.

При вирощуванні фацелії на зелене добриво до заорювання вона цвіте не менше 20 днів і забезпечує бджіл добрим медозбором.

Фацелія – один із найпродуктивніших медоносів. З одного гектару можна одержати 250-300 кг меду. Зацвітає через 40-50 днів після висівання. Цвіте і медоносить тривалий період – понад 50 днів. Виділяє нектар за будь-якої погоди (спека, холод, після дощу) та впродовж світлового дня.

ФацеліЯ (Phacelia tanacetifolia Benth)

Для забезпечення медоносного конвеєра сіяти можна в декілька строків – від ранньої весни аж до літа (липень-серпень). Перший строк – надранній, як тільки зійде сніг, другий – через два тижні після першого, третій – через два тижні після другого і т.д. Пізньолітнє висівання 10 липня є добрим джерелом взятку для нарощування молодих бджіл на зиму. На зелене добриво можна висівати до середини серпня.

Насіння фацелії збирають у фазі побуріння нижніх коробочок, яке настає відразу після цвітіння. Її скошують уранці, щоб не висипалося насіння. Через 3-5 днів висохлі валки обмолочують комбайном.

Люпин (Lupinus)

Різке зростання цін на мінеральні азотні добрива стає причиною розширення площ бобових на зелене добриво. Найкращою культурою для цього, безперечно, є люпин.

Люпин найкращий азотфіксатор зі всіх зернобобових культур. На одному гектарі люпинового поля нагромаджується до 180 кг симбіотичного азоту (за деякими даними – до 400 кг/га), що прирівнюється до 40-45 т гною або 5 ц аміачної селітри. У ґрунті залишається до 10 т органічної речовини, 30 кг фосфору, 50 кг калію.

Оскільки вирощувати люпин як основну культуру не завжди можливо, дуже привабливими є післяжнивні посіви цієї культури. У проміжних посівах люпин забезпечує ефективне використання вологи, сонячної енергії, захищає від ерозії, зменшує втрати гумусу і розчинних поживних речовин, поліпшує фітосанітарний стан ґрунту. Є дані, що люпин пригнічує розвиток багатьох ґрунтових патогенів і, що особливо цінно, кореневих гнилей на зернових культурах.

За даними В. Камінського і А. Голодної (2007), люпин за висівання у першій декаді серпня, за 60-70 днів вегетації формує врожайність зеленої маси на рівні 150 ц/га, нагромаджує до 115 кг азоту, 30 кг фосфору і 120 кг калію.

Азот зеленої маси люпину, що приорюється, а також кореневі і рослинні рештки поступово мінералізуються і практично не вимиваються. Це повільнорозчинне азотне добриво. Біологічний азот люпину є легкодоступним, екологічно чистим і найдешевшим з усіх видів добрив.

Крім того, рослини люпину розвивають глибокопроникну кореневу систему (на 2 м і більше) з високою засвоювальною здатністю, переміщуючи з нижніх шарів ґрунту у верхні фосфор, калій, кальцій та інші мінеральні елементи, які були б втрачені для інших культур назавжди. Люпин – це біологічний меліорант, що покращує фізико-хімічні властивості ґрунту, підвищує родючість бідних ґрунтів.

Люпин – помірно теплолюбна рослина. Оптимальна температура росту 20-25 °С, максимальна 30 °С. За висівання відразу ж після збирання зернової культури вегетаційний період люпину триватиме в серпні, вересні, жовтні – до початку листопада, або до зниження середньодобової температури до 5 °С тепла. За цей час урожайність зеленої маси скоростиглих сортів люпину жовтого і синього може становити від 150 до 200 ц/га, залежно від наявності вологи у посівному шарі ґрунту на момент сівби та термінів заорювання зеленої маси.

Всі види люпину вимогливі до вологи. Під час проростання насіння люпину вбирає в 2-3 рази більше води, ніж насіння зернових культур. Найбільша потреба у воді у період бутонізації – зав’язування плодів. Транспіраційний коефіцієнт 600-700.

Важливо також враховувати специфічні вимоги люпину до ґрунту. Люпин синій і особливо жовтий добре росте на дерново-підзолистих та інших малородючих піщаних ґрунтах. Вони витримують значну кислотність (рН <5) і дуже погано ростуть на карбонатних ґрунтах, де багато кальцію. Оптимальна кислотність рН = 5,0-5,6.

За даними С. О. Бачевського, орієнтовні показники величини рН ґрунтового розчину для різних видів люпину наведено в табл. 4.

Темно-сірі ґрунти з нейтральною реакцією, на яких добре розвиваються і дають високі врожаї горох, соя, мало, а то й зовсім непридатні для вирощування люпину.

Білий люпин більш вимогливий до родючості ґрунту, менш стійкий до кислотності і краще росте на нейтральних (рН = 6,0-6,8) ґрунтах.

Особливо зростає врожайність зеленої маси за сівби до 1 серпня. Допускається висівати до 10 серпня. Зразу ж після збирання зернової культури поле дискують і приступають до сівби люпину. Для свого росту люпин використовує елементи живлення з ґрунту. Мінеральні добрива (фосфорні та калійні) під наступну культуру можна вносити перед приорюванням зеленої маси восени. Проте краще це зробити, якщо дозволяють організаційно-господарські можливості, влітку перед сівбою люпину.

Насіння для захисту від хвороб протруюють фундазолом (3 кг/т). Одночасно з цим препаратом в день сівби насіння можна обробляти бактеріальним добривом (нітрагіном). Воно містить штучно розмножені бульбочкові бактерії, і особливо ефективний цей захід на полях, де люпин висівають вперше і в ґрунті немає цих бактерій. Якщо вони не поселяються на коренях і не утворюють бульбочок, то люпин, як і небобові рослини, засвоює азот не з повітря, а з ґрунту. Це призводить до послаблення розвитку рослин та зниження врожаю. У разі виявлення у ґрунті значної кількості азотфіксуючих бактерій інокуляція насіння необов’язкова. Одночасно насіння обробляють мікроелементами (тенсо коктейль).

Люпин сіють звичайним рядковим способом. Встановлено, що дружні й повні сходи люпин дає на піщаних ґрунтах при загортанні насіння на глибину 3-4 см, а на важких – 2-3 см. Насіння люпину під час проростання виносить на поверхню ґрунту сім’ядолі. Тому при глибокому загортанні рослини не сходять або дають пізніші й ослаблені сходи. Не проростає також мілко загорнуте та залишене на поверхні ґрунту насіння. Насіння, що покільчилося, гине від пересихання верхнього шару ґрунту.

Норму висіву люпину жовтого і синього у післяжнивних посівах збільшують до 1,3-1,5 млн./га, або до 200-230 кг/га для жовтого і 220- 250 кг/га – для синього.

За врожайністю зеленої маси люпин жовтий переважає люпин синій.

Приорюють люпин на зелене добриво у фазі блискучого бобу. Пізні післяжнивні посіви заорюють з настанням стійкого похолодання і припинення ростових процесів.

Розширення післяжнивних посівів сидеральних культур дуже важливе для збереження національного багатства – поки що не знищених остаточно українських родючих ґрунтів. Це також важливий елемент екологізації. Тому раціональним використанням бюджетних коштів, які направляються у сільське господарство, стала б компенсація витрат на насіння сидератів і вартості проведених робіт для їх вирощування, як це практикується в країнах Європейської спільноти.

(Опубликовано в №3, 2008 г.)

Источник http://www.zerno-ua.com